Liza » 15 листопада 2011, 17:40
у мого малого був гострий стенозуючий ларинготрахеїт, коли йому був 1 рік і 1 місяць.
почалося все з того, що вночі він грубувато кашлянув. я нічого не запідозрила. вранці знову грубувато кашлянув при масажистові. він теж звернув увагу на то. ми зробили паузу в масажах до з"ясування обставин. я потягла його в поліклініку до знайомої лікарки, котра сказала, що в легенях все ок і призначила мікстуру від кашлю. наступної ночі був кашель дуже тяжкий і з задиханням. до ранку полегшилося, вдень покашлював, але не тяжко, третю ніч було тж дуже зле - кашель + задихання. ми носили малого вертикально, ставили кипяток в кімнаті, щоб була тепла пара (потім я з"ясувала, що пара має бути холодна), тримали його в такому положенні, щоб голова була трошки нижче від тіла - думали, що він не може відкашлятися. врешті викликали швидку допомогу. тоді були приймальня, інфекційне якесь-там відділення. нас розмістили - і роби шо хочеш. в малого знову почався приступ. я носила його на руках по коридору і шукала, хто б допоміг. медсестра сказала, що лікар в приймальні. зараз прийде. лікар йшла дуже довго. я плакала, мене нудило, ледь не втрачала свідомість (то всьо ще від приймальні. а наш татко пішов до дому, щоб принести нам їдло і якісь речі). врешті медсестра пошкодувала нас і дала малому інгаляцію, яку перед тим уже робили. від цього млаому легшало. заснути так і не вдавалося. вранці лікар нас перевів в реанімацію. я злякалася спочатку, але ми виявилися просто самі в палаті з окремим санвузлом, забороною виходити в коридор, без технічних можливостей викликати персонал (для того треба було просто відкрити двері в коридор), з ширшим ліжком, де спали вдвох (малий ще був з цицею, що нас дуже виручило, бо лікарняної їжі я йому не давала і сам він ще не спав, а в окермому дитячому ліжечку боковинка не підіймалася. виручив слінг, коли треба було йти в туалєт чи підготувати ліки для малого).
в реанімації ми пробули 2 дні. я звідти дзвонила до ХепіМамі, крізь сльози просила розмістити на форумі мою просьбу про молитву. потім ми були 2 дні в тіпа звичайному (інфекційному) відділенні.
малого витягли! слава Богу! то всьо для мене було справжнім апокаліпсисом. особливо початок і потім, коли я не знала, що далі буде. але нам напевне ще пощастило - ми були в лікарні 4 дні, плюс наприкінці нас відпускали на 1 чи 2 ночівлі до дому, а в день ми приїздили потусуватися ще, і на уколи, і на обгортання ніжок - чим там? - парафіном вроді. отже, ми встигли звернутися до лікарів. краще би раніше, щоб не було тих жахливих ночей.
ще зазначу: лікар швидкої допомоги (схожий на лікаря Комаровського) сказав, що раніше таких станів не вміли лікувати, діти "синіли", а тепре лікують.
і від себе додам - не тягніть з тими кашлями, людоньки, не нехтуйте. звертайтеся до толкових лікарів якнайвидше. може і нам вдалося би іникнути лікарні, якби я запросила лікаря до дому, але тягла в поліклініку - не знаю.
а той випадок в мене породив один з найбільших моїх страхів - страх перед найменшим кашлем або пчихом в мого малятка.
мама-спецназ
. 
