Вихованням мама займається повсякчас. Особливо, коли не задумуюється над цим - саме краще виходить. Тут швидше питання не тому, як саме реагувати на ту чи іншу поведінку, а в самій маминій позиції щодо себе і дитини. Як не крути, мама реагує згідно свого характеру, переконань і принципів, імхо.
Це якщо теоритично, а практично... Кожна ситуація оригінальна і треба розглядати окремо.
Щодо капризів, то в такому віці я намагалася переключити увагу дитини на щось інше. Якщо питання було не принципове, то я навіть не акцентувала увагу на предметі капризу, в іншому випадку відволікання супроводжувала поясненнями. Наприклад: до резетки лізти небезпечно, підемо краще пограємо кубиками, чи щось подібне...
TYulia написав: всіма виховними процесами треба починати займатись пізніше після року?
Може бути запізно. Бо малеча звикне, що її все дозволяється, що мама або не звертає уваги на шкоду, або робить те, що вона хоче, і існує тільки для її розваги і задоволення потреб. Перевчати буде дуже важко і неприємно, навіщо собі створювати проблеми наперед?
Раджу пошукати якусь добру літературу про виховання, думку автора якої ви поділяєте.
