Родинний форум "Сімейка"

В мене з малою дуже часто виникає така ситуація. Вона робить щось не дозволене (частіше всього якусь дрібницю, щось таке, що в даний момент я не хочу, щоб вона робила. Наприклад, бере якусь мою річ), і в нас відбувається такий діалог:
Я: Яся, треба питатися, чи можна!
Яся: Мама, можна?
Я: Ні.
Яся: Ну я ж спиталася!
Тобто вона розуміє, що не можна було брати, бо вона не спиталася. А після того як спиталася, я повинна їй дозволити.
В чому моя помилка? Чи як відповідати далі, щоб вона зрозуміла, що питатися треба завжди, але може бути, що я не дозволю?

холєра
мій чоловік так само робить

Слухайте, ми отуто вчора на слінгоклубі зачепили таку тему "Не бити дитину"... Але коли я була в Києві на роботі в одного супер пупер модного і багатого нового українця, то застала страшну картину - в них в кутку стояли спеціально вирізані різочки шоб БИТИ ТРИРІЧНОГО сина :shock: :shock: :shock: . типу там няні займалия дитиною і всьо по новомодньому, але тільки тато бив. такий метод... Як ви до такого ставитеся?
А ще моя хресна казала, що бити дитину треба, але тільки ремньом, а не рукою ні в якому випадку
А моя кума вчила ристиянську етику, то їм там казали, що не можна ні в якому випадку бити по лицю...
А вас били в дитинстві? І шо?

Мене били. Два рази: раз мама (то в дитинстві), раз тато (то в підлітковому віці, але то я сильно наривалася :evil: ). Рукою. Памятаю досі. Не гнівюся, бо знаю що була не права. Але памятаю і забути не можу.
Буду старатися синочка не бити. Нічим.
Як дитині пояснити, на власному досвіді ще не знаю, то як походжу подумаю, як то думку сформулювати коротко і ясно з того що в інституті вчила, то напишу.

мене били, бо я була таке шило, шо треба було)) Не мала авторитету крім ремня. Але памнятаю, шо я думала "От виросту і так вас старих відшмагаю" :D . Ото дурне мале було :oops: :oops: :oops:

І мене били. І на колінах на кукурудзі стояла, і по дупі, і по лиці, і ремнем, і кропивою.
Я знаю, що була дитиною ще тою, але чогось мама мала до мене підхід, биття - то татові дибільні примочки, бо так його тато виховував.
Вважаю, що це не метод виховання. І поваги мені то до батька аж ніяк не додало.
Дітей намагатимуся не бити, але якщо вже слова не допомагатимуть то ляпас по попі ймовірний. Наприклад у випадку, якщо не слухаючи, вибігатиме на дорогу. Тобто у випадках, що можуть завдати шкоди дитині - краще ляпас по попі, щоб запамяталося, що того не можна.

Мене раз поставили у куток (років мені було 5-6, але досі пам'ятаю), а раз мама вдарила рукою по попі (вже десь мені було 8-10 років). Це був єдиний випадок, коли мене вдарили.

Бити чи не бити-питання сугубо індивідуальне. Є діти, яких немає потреби бити, а є інші, яких не бити не можливо... Мене били в дитинстві і паском, і прутом, і рукою...Били тоді, коли треба було і за те, що треба було... Ображалась, поки не виросла, як виросла, то щиро дякую батькам за те що добре виховали.
Щодо власних дітей, то, думаю, треба бити, але, тільки рукою (сам відчуваєш біль), тільки не по лиці-щоб не забирати гідність в дитини( правда були випадки, що малу вдарила по писку, бо я на неї сварилась, а вона кривлялась...от і не витримала. Потім, дуже було боляче ) Биття-вважаю екстренним заходом і за таке:
1. за вибух злості та істерики
2. за егоїстичні капризи, які не вдається побороти
3. за проступок з рецидивом, зі злим умислом, з брехнею.
(Взято із книги "буквар для бітьків" Я. Мицельского)
Під "биттям" розумію: дати "пляцка" по дупі, щоб трохи боліло. Починала, коли дитина повзала і лізла, наприклад, до резетки. Казала чітко "не можна", а за третім разом легенько била по руці. Це спрацювало, діти до резеток, та інших небезпечних речей не лізуть. Старшу б"ю за істерику, за злість. Результат бачу "на лице". Баба з дідом не б"ють, то, при їх присутності, в дитину, ніби, щось вселяється...і толку з того, що бабуся 100 разів каже одне і те саме. Дитині глибоко начхати. Думаю, чим старшою стає дитина-тим більше треба з нею говорити і менше бити. ( в деяких сім"ях практикують зовсім навпаки. Починають бити з 6-7 років і бачу, щодо нічого доброго те не веде.)

О , буквально вчора читала книгу Яцека Мицельського Буквар для батьків . Так гарно пише , думала зарекомендувати її тут , аж поки не дойшла до питання про бити чи не бити . Каже ,що бити по руках , якщо руки кудись не туди лізуть і беруть не те що треба.Якщо не дойде бити сильніше і т д. А, і бити має тільки мама чи тато .Мати рідна , думаю собі . Оце ж методи які . Чомусь думала , що то вже бувальщина . Я більше схиляюся до розмови , пояснення ситуації і т д . Хоча і мене в дитинстві били чим попало і за будь-яку провину . Тепер я просто думаю , що моїх батьків мабуть так виховували і вони так нас виховували . У них же не було такого широко доступу до інформації , який маємо ми .

[quote="мешканка"[/quote] :D Мицельський рулить