Мені здається те, що дитина б'ється з іншими дітьми то не криза, а швидше якись характер-темперамент. А може ще й з кризою співпало. За емоції, коли мій малий показував якісь фуки чи щось гірше я сотні раз присідаю біля нього і говорю "що сталося? Ти чимось розстроівся? Щось тобі не сподобалось? То не треба щось кидати (мій в свій час як щось було не так, то з фуком кидав те, що під руками, включно з посудою і до телевізора натягався). Ти гарно говориш, то кажи, що ти злишся, чи тобі щось не подобається". Тоді він сам казав "мені не подобається" правда ще не мін сказати що саме.
А зараз як малий щось хоче плачем вимагати, чи коли хоч чути в голосі каприз, то я зразу "виключи ХНИК" , він тицяє пальчиком в животик ніби на кнопку і тоді ми вже якось стараємось домовитись. Він вже деколи сам від мого погляду знає, що перше треба хника виключити)))
Такі ті дітиска... А чи правильно я все зараз роблю, то запитайте мене хоч через років 30, коли мій синок буде вже дорослим, надіюсь хорошим і успішним чоловіком, тоді я зможу сказати, що я все робила правильно, а зараз ХЗ
Терпіння нам мамусям!