Одного раз, ще до одруження, стала свідком ситуації, коли молода мама на вулиці сварила свого 4-5 річного сина, і завершила із словами: "Перестань, нити, а то я тебе під тролейбус зараз кину." Моєму обуренню не було меж і було дуже шкода бідного хлопчика, котрий сильно плакав. Та його мама на це не зважала і продовжула дальше "виховувати" дитину. А тому як тільки в мене народилась донечка, пообіцяла собі на неї не кричати. Та на жаль, з часом зрозуміла. що це надзвичайно важко. Зараз донечці 6,5 років, і так важко стриматись, та коли кричу на неї, одразу ж пригадую сльози того хлопчика. Бажання кричати якось пригасає.
Та все-таки погоджуся, що чим старша дитина, тим важче обійтися без крику. І інколи грішу. А потім дуже важко на душі.