Ми хотіли Мартина. А чоловікова бабця як почула, сказала: "Тю, в нас в селі був один Мартин, то такий дурний був!" Ну як після таких слів назвеш власну дитину. :o Тоді я вирішила не паритися іменем, доки дитя не народиться. А коли народився син, подзвонила чоловікові і сказала срочно вибрати ім'я, щоб я могла звертатися до дитини по імені. А він, щоб нікого з родичів не образити, вирішив називати згідно дати народження і церковного календаря. Малий народився 23 листопада. В той день нічого підходящого для чоловіка не виявилося і він пішов далі. Вибирав, вибирав і так дійшов аж до 13 грудня - Андрія, - на тому й зупинився. Я потім сміялася, що "скромність" взяла верх - чоловіка теж звати Андрій :grin:
Цього разу про імена взагалі не говоримо. Так що підхід буде той самий - хай називає тато. Подивлюся, що він там придумає. Тішить, що до 13 грудня далекувато
