Родинний форум "Сімейка"

Діти часто "ставлять" нас в незручне становище. Самі то вони ніби щирі або навпаки жартівливі, але деколи це навіть й не смішно.

Наприклад- Мама моя зовсім не вміє варити борщ. Хто там ще приперся? А чого в неї така велика попа?

Можна ігнорнути, вибачитись або розділити з дитиною відповідальність за сказане, в залежності від віку дитини. Але це не завжди просто.

А що інколи кажуть ваші діти і в яке "незручне становище" ви інколи попадаєте?

моя знайома ігнорує повністю
і вчинок дитини, і реакцію оточуючих. якщо раніше могли обурюватися, то тепер всі сприймають це як належне. ну або хоч мовчать

не знаю, правильно чи ні вона робить, але вона не псіхує, не нервує (хоч збоку може так не здатися). короче спокійна і врівноважена. бо не бере все до голови

я хочу хоча б частково такою стати

Єдиний раз, що пам'ятаю було дуже незручно. Малому було біля трьох років або й менше, на вулиці закатав істерику, бо побачив в хлопчика машинку і дуже захтів.
Звелось все до того, що ревів і падав на асфальт
І все б вирішилось скоріше якби добрі цьоці не підходили і не починали його "загалакувати" хто як може. В основному "я тебе з собою заберу", від чого він міг тих цьоць просто вдарити і ще більше псіхувати.
Але незручно мені було навіть не тоді, а коли підійшла одна жіночка і щось так до нього почала балакати спокійно і він ВЗЯВ ЇЇ ЗА РУКУ І СКАЗАВ "МАМА БИЛА!".
Хоч я його не била, ні разу не вдарила, просто не йшла на поводу того, що він добивається істерикою.
І йшов з тою жіночкою за руку, а я збоку, поки зовсім не заспокоївся.

А ще був смішний але теж не дуж зручний випадок. Він вийшов на подвір'я з хати, а я зайшла в туалет. А надворі свекруха його і питає: А що мама робить?
Ну він як чесна дитина без комплексів на все подвір'я оголосив що "мама какає" (вибачте, але тут з пісні слів не викинеш)

А взагалі, поки не спостерігалось такого ще чогось. Хоча вже якраз доростає до віку, коли бажано при ньому не обговорювати все підряд, бо знаю практику сусідських дітей, які хоч-не хоч, а таки вибовкують те, що мама з татом втіхаря обсуждали :) ну наприклад, що так як наша хата оббита, то їм не подобається
ніби нічого особливого, але не думаю, що вони б хотіли щоб ми знали що вони обговорюють як там в сусідів хата виглядає

В мене дитина навчилася слова ГРудь - тепер кричить його постыйно й усюди.
Вдома й на людях - Грррудь:)

В мене доця - майстер по ставлянню мене в незручні становища. І ніби виховую, як дівчинку, а всеодно якісь гени і характер роблять своє
Наприклад, шо таке останнє було для мене шокуюче. це коли ми прийшли в гості до Мешканки, вона, як добра хазяйка цілу тарель цукерок понавиставляла на стіл, а моє цудо підійшло і так без ніяких втсидань чи заминок, ніби в себе вдома, каже: "Ось цю, цю і цю ми візьмемо додому. А ось цю цю цю і цю я хочу зараз". Я чуть під асфальт не зарилася. Але читати моралі в такий час в такому місці не надто доречно. А вдома хоч читай хоч не читай - всеодно позору вже наївся з головою.

Ще схоже було влітку на одному з фестів. Дядько їв кавуна. Мала ходила спочатку коло нього кругами, а потім стала перед ним, ножкою шаркаючи, і дивилася прямо йому в рот, як він їсть. Поки я то побачила і почала її відтягувати за шкурку, то дядко вже пів кавуна їй врізав. Мені за таке соромно. І я вважаю, шо батьки повинні реагувати на такі штуки, а не дозволяти все і всьо і плювати на думку людей. Так, дитина має бути пробивна і в міру нагла в наш час. Але нагла в міру. Вихована перш за все. І має знати, шо навіть коли шось хоче, то не нагло брати чи тошнити людині над головою, а попросити з "Будь ласка" і так їй дадуть з більшою радістю. Тощо

В нас найбільший позор - туалет. Коли хтось в хаті, я не маю права туди зайти, бо малий відкриває двері навстіж і грається чи щось говорить, якщо закриюся, то буде верещати, як різаний. Ніякі слова поки не діють. Любить дивитися, що татко там робить, якщо той випадково не замкнеться. А коли хтось з гостей зайде, то він стає біля дверей і голосно робить оголошення - "баба (діді, тьотя, дядя...) фуу." показуючи пальцем, хто не розуміє.

Зараз всього і не згадаю, але буває. Якось влітку ми ходили в піцерію, і мені треба було відійти в дамську кімнату. А в Лєри був такий період, що обов'язково треба було сказати, куди я йду, бо бігла би за мною і плакала. Я сказала їй, що йду в туалет. А коли я повернулась, то вона на весь голос запитала: "Мам, попісяла?" Добре, що крім нас був лише один столик зайнятий.
Зараз я їй кажу, як можна говорити, а як ні. Якось ми йшли в садочок, а попереду хлопчик з її групи, і Лєра каже: "Ваня протівний!" (бо він штовхається)

чи то я така невихована, чи то дитина в мене така чемна - але навіть не згадаю отак сходу, щоб ставив малий мене в незручне становище.

Ой буває і в нас таке... Одного разу коли ми з меншим виписалися з лікарні я ще дзвонила до лікаря за результатами аналізів малого і останній набраний номер був цього лікаря і старший десь біля 12ночі взяв тел, і набрав останній номер. І кричить мама дідо говоре. я коли побачила з ким він говорив я булу шокована... Ми на наступний день їздили ще до того лікаря на перевірку, то я пояснила йому, а він каже що часто діти дзвонять...

В нас останнім часом вже легше. А раніше й в туалет вривався до гостей, і цицьку мені міг витягнути на людях.
Як пішли в садочок, то був випадок: зранку в роздягальні вихователька вийшла до батьків, а мій малий голосно заявляє: "Мама, то та вихователька, яку я не люблю!"