Єдиний раз, що пам'ятаю було дуже незручно. Малому було біля трьох років або й менше, на вулиці закатав істерику, бо побачив в хлопчика машинку і дуже захтів.
Звелось все до того, що ревів і падав на асфальт
І все б вирішилось скоріше якби добрі цьоці не підходили і не починали його "загалакувати" хто як може. В основному "я тебе з собою заберу", від чого він міг тих цьоць просто вдарити і ще більше псіхувати.
Але незручно мені було навіть не тоді, а коли підійшла одна жіночка і щось так до нього почала балакати спокійно і він ВЗЯВ ЇЇ ЗА РУКУ І СКАЗАВ "МАМА БИЛА!".
Хоч я його не била, ні разу не вдарила, просто не йшла на поводу того, що він добивається істерикою.
І йшов з тою жіночкою за руку, а я збоку, поки зовсім не заспокоївся.
А ще був смішний але теж не дуж зручний випадок. Він вийшов на подвір'я з хати, а я зайшла в туалет. А надворі свекруха його і питає: А що мама робить?
Ну він як чесна дитина без комплексів на все подвір'я оголосив що "мама какає"
(вибачте, але тут з пісні слів не викинеш)
А взагалі, поки не спостерігалось такого ще чогось. Хоча вже якраз доростає до віку, коли бажано при ньому не обговорювати все підряд, бо знаю практику сусідських дітей, які хоч-не хоч, а таки вибовкують те, що мама з татом втіхаря обсуждали :) ну наприклад, що так як наша хата оббита, то їм не подобається
ніби нічого особливого, але не думаю, що вони б хотіли щоб ми знали що вони обговорюють як там в сусідів хата виглядає