Дуже-дуже помічаю таке: якщо я годжу Ромчикові (мабуть, то називається балуванням - просить водички, принесу; кличе - якщо можу, то прийду), то і він мені сам допомагає (от саме що не заставляти треба, а сам пропонує свою допомогу).
Ось недавно я хворіла, Ромчик приносив мені молочко, наивав чай з термосу (як мило!!!)
А коли я щось прибираю, то з власної ініціативи починає допомагати (це вже не той інтерес, що в 1.5 річної дитини - як мама помахати тряпочкою). Це він справді розуміє, що зараз треба витерти порохи і допомагає, хоча міг би подурачитись...
Ну, звичайно, частенько з моєї сторони йде заставляння ("Прибери конструктор!!"), але кілька днів (замучена комплексом, що мало приділяю Ромчику увагу що строго себе веду...) просто говорила, наприклад, що треба поскладати фломастери, бо ми вже помалювали і сама ж складала.
Сьогодні Ромчик сам позбирав свій констуктор. Я навіть його не просила (а ось татка просила :evil: ). Просто сказала, що треба позбирати.
І от цікаво, як не перейти межу, не виростити розбалувану дитину, але й не перетворюватись на маму-командіршу?