Tajga » 14 липня 2011, 09:25
Marta, в мене таке враження, що ми говоримо майже про те саме, тільки називаємо по-різному... :) Говорячи про повагу до речей, я не мала на увазі створювати з речей культу і поклонятися їм, всіляко їх набувати і т.п. Я говорила саме за повагу до того, що в тебе є, про цінування речі не самої по собі, а за те, як вона служить людині. Ліпше, напевно, на прикладі пояснити. Порвався, наприклад, в дитини якийсь одяг. Для мене є ненормальним плакати за річчю, однак недобре, коли така річ бездумно викидається при умові, що дірочку можна зашити, залатати і річ ще буде довго служити після цього. А після того, як відслужить в якості одежі, може ще прислужитися в господарстві. ;-) Саме такий підхід є для мене повагою до речей, а не зациклення на них.
Мене особисто дивує, коли я чую, як говорять: хочу, щоб моє дитина мала усе, ні в чому не потребувала... А чи так вже й добре, як дитина бути мати все, що може тільки забажати... чи лишиться їй ще чогось бажати у житті, коли батьки її забезпечать усім... як вона навчиться щось робити сама, якщо все її буде подаватися по першій примсі?.. І, повертаючись до теми: кожна людина по суті досить егоїстична істота... Коли дитина в сім'ї одна, батькам треба прикласти дуже багато зусиль виховати її більш відкритою на потреби інших. Я не кажу, що це нереально, чи, що у батьків більшої кількості дітей немає проблем. Просто сім'ї з однією дитиною складніше не центруватися на дитині і навколо дитини, ніж сімї з більшою кількістю дітей. В другому випадку батьки можуть елементарно не мати часу надміру зосереджуватись на дітях (такий собі захист від дурня), також вони більш зацікавлені в тому, щоб діти контактували між собою, розвиваючи і практикуючи всі ті добрі якості, які б ми хотіли в них бачити.
Думати не боляче. Вірити не страшно. :)
Бережи, Господи, мою родину, щоб єдність і злагода панували в ній.