Дитячі страхи

а ваша дитина чогось боїться? як ви з цим боретеся?
в нас виник такий трабл. дитьо гралося в піску і там лізла ... мурашка. вирішили їй показати (на картинках бачила, всьо гуд) а вона злякалася, втікла на руки. недавно помітила шо боїться мух і інших комах ніхто ніколи її тими штуками не лякав, нічо поганого про них не розказував. спочатку смішило, але ж тих тварів зара багато. якшо заграється і не помічає все гуд. побачить - тікає. і шо дєлаць?
розказуємо шо вони добрі, нічого їй не зроблять. віршики, мультики. вдома дитина "дзвонить" до мурашки, питає як в неї справи, а як побачить -

розказуємо шо вони добрі, нічого їй не зроблять. віршики, мультики. вдома дитина "дзвонить" до мурашки, питає як в неї справи

молодці :гуд: :clapping2:
Щодо того, що робити? моя думка-продовжувати в тому ж дусі,але не зосереджувати на цьому страхові особливої уваги:"та чого ж ти боїшся?", або при знайомих "Та вот останнім часом щось мух стала боятись..." і т.д. Менше звертатимете увагу, швидше забуде, переросте. Принаймні, я так думаю.

Мій вже школяр, але тих мух, бджіл, павуків... і досі боїться. Каже, що вони йому неприємні. Ми намагилися його увагу на цьому не зациклювати. Зараз вже не так істерично на них реагує, але все одно просить їх повиганяти з хати. Ще коли вони збоку лазять чи літають, то нормально для нього. А як яка комашка на нього сяде чи полізе, то аж сіпається коли проганяє.
То мабуть такі діти якісь дуже емоційно вразливі :(

а моя щось нічого не боїться :?

а мій чужих людей боїтсья чомусь... зразу втискається в мене і плаче

Мій вже школяр, але тих мух, бджіл, павуків... і досі боїться. Каже, що вони йому неприємні.

Я вже дама заміжня, сама мама, а досі тих комах....брррррррр....так тікаю, трушуся, обтріпуюсь))))) павуки- то взагалі окрема тема....))) але стараюсь, щоб Лізік не боялась, не показую при ній свого стану, взагалі таке слово стараюсь не вживати "боюся", не хочу, щоб моя дитина чогось такого страшилась, хоча вона бачить реакцію інших, і сама собі повторює "аааа!!!", ніби вона теж боїться, але справжнього страху не було.

розказуємо шо вони добрі, нічого їй не зроблять. віршики, мультики. вдома дитина "дзвонить" до мурашки, питає як в неї справи

молодці :гуд: :clapping2:
Щодо того, що робити? моя думка-продовжувати в тому ж дусі,але не зосереджувати на цьому страхові особливої уваги:"та чого ж ти боїшся?", або при знайомих "Та вот останнім часом щось мух стала боятись..." і т.д. Менше звертатимете увагу, швидше забуде, переросте. Принаймні, я так думаю.

ага саме так і радять психологи. А ще кажуть що це все швидко не мине.
Може як побачить живу мурашку, то театрелізуй, що вона говорить. Наприклад, "О, привіт, Даринка. А я телефон в дома забула. Повзу в магазин, щоб вареннячка діткам купити. Папа, я побігла далі, щоб дітки не плакали"

А ще кажуть не говорити "Та не бійся, тут нічого страшного". Тобто так можна говорити, але після утішання. А не зразу , засміяти її страх. Бо дитина тоді відчуватиме себе самотньою і з часом не буде ділитися з батьками страхами. А якщо утішити "що мама з тобою і тебе захистить і ми мурашки більше не будемо боятися. вона ж насправді дуже маленька і зовсім не страшна" - то так можна.

В мене донечці зараз кошмари вже сняться. То вона завжди тата кличе, навіть якщо я біля неї. Бо знає що тато сильніший за маму і її захистить

Може як побачить живу мурашку, то театрелізуй, що вона говорить. Наприклад, "О, привіт, Даринка. А я телефон в дома забула. Повзу в магазин, щоб вареннячка діткам купити. Папа, я побігла далі, щоб дітки не плакали"

я теж щось приблизне роблю, кажу, що павучок-жучок добрий, він тоже має маму, полетів чи побіг до неї, щоб вона водночас і не боялась, і жаліла тварин, які також живі, і які також "мають маму", а отже такі ж як вона, це розвиває співчуття і знижує страх, бо вона розуміє, що на одному рівні з ним, а ще й він маленький, то як він може зашкодити їй?..
це б мені ще хтось пояснив, бо я в ванну не зайду, як там павук)))))

В мене малий боїться собак. Навіть щеняточок. Тобто він їхлюбить, хоче гладити, гладить, але пес надто активний для нього, махає хвостом, лижеться, нюхає, а Юрчику така активність не подобається. Він навіть добре знайомих собак боїться - ховається за мене. Але не істерично, а просто так, як діти бояться тата, шо буде їх зараз лоскотати

А от Софія до сих пір боїться сама бути в квартирі, навіть якшо я вихожу на 5 хв по воду. А ще -боїться коли у ванну чи туалет двері закрити. Питається часто, що буде. якшо вони защолкнуться. Я пояснюю. шо це неможливо, бо в них нема защолки. Не помагає. Мабутть в садку бачила, як двері заклинило, чи шо? Кілька разів вже питала. шо буде, якшо вхідні двері закриються і ніхто не зможе відкрити

а мій Юрчик боїться двох наших сусідів-дядіньків у віці 70 років. Лиш чує дядя Міша або голос другого, починає плакати. Не знаю чого, це при тому що ніколи ніхто з них нічого йому не сказв не зробив, я ж завжди поряд. А от в парку то навпаки біда-всім підряд дає руку і йде з ними.