Родинний форум "Сімейка"

Я тут одну книжечку читаю. Цитата з неї:
«Мать одной пятилетней девочки, обнаружив у дочки симптомы невроза, обратилась к врачу. В разговоре выяснилось, что однажды дочь спросила: «Мама, а какая самая большая неприятность была у вас с папой до моего рождения?». «Почему ты так спрашиваешь?» — удивилась мать. «Да потому, что потом ведь самой большой неприятностью у вас стала я», — ответила девочка».
Мене вразила. Дитина собі накрутила, що тепер вона є найбільшою неприємністю.

Тому так важливо слідкувати за своїми словами і говорити з дитиною про те, що її турбує...
Я завжди стараюсь хоча б перед сном розказати, яка вона в мене золота, чудо моє чудесне, і що я її сильно-сильно люблю і вона мені дуже дорога.
Звичайно, стараюсь це робити і на протязі дня, проте бувають різні дні, і особливо, коли вона була нечемна і я там десь прикрикнула, то ввечері обов"язково скажу, що я її дуже люблю, але коли вона так робить-я злюсь, бажаю їй гарних солодких снів, щоб вона спокійно заснула.
Помічаю, коли я це кажу, вона і швидше засинає, і стає така довольна, і щаслива.

так, дуже важливо говорити!
я теж часом буваю дуже зла, серджуся.
Але як проходить, то говорю з сиником, пояснюю.
І зразу якось краще стає, і синусик добрішає, і я.

Дитина швидко переключається. Ну нашкодив - прикрикнула, чи вдарила по руці. А через 5 хв вже кажу, що він - моє сонечко золоте і гладжу по голівці. Не можна постійно сварити і карати - можна дитині порушити психіку чи виробити кілий букет комплексів неповноцінності.

в нас по сусідству сім'я розпалася. Причин я не знаю. Але мала всіх ходе і каже що тато і мама через неї не живуть разом. Цікаво хто їй таке в голову вбив. Певно була не чемна і того розійшлися :o

діти часто думають що через них. їм те і вбивати не потрібно

напевне у мене так як і у всіх - посерджусь, посварю, а через 3-5 хв обіймаю, цілую, голублю і кажу яка вона гарна та найдорожча для нас з татком :)

і в нас так - буває, щон накричу, буває - по дупі ляпну, але і обнімаємося-цьомаємося постійно, гарні слова говорю, говорю часто, що мама, тато і всі-всі Дниска дуже люблять, а Дениско любить усіх, і таке всяке

Певно ми всі такі правильні тут зібрались.
Я ще в утробі говорила з нею і пояснювала причину своїх сліз. Гладила по животі і просила вибачення. Тепер, коли плачу чи кричу, то чекаю, поки пройде, а тоді все їй пояснюю. Зазвичай такі одкровення бувають під час поїдання грудного молочка. Вона тоді дивиться на мене з широко відкритими оченятами, рот занятий, але притакує: "Угу!".