Самостійність

[Melisa]

Ванна мце слизько.

Забула уточнити. Дитина у мене у ванній тільки по суботах миється, як вона це називає "плаває". А так на протязі тижня я мию її в великому тазіку,який стоїть у ванній. З нього вона майже не вилазить. І слухає мене, коли щось забороняю робити. Але взагалі то, я ванну для прикладу навела. Позиція та сама - самостійність з народження. Звісно ж,якщо пручається, не хоче, то ніхто силувати не буде (це я про одяг чи щось в тому роді).

[happymami]

Сьогодні чоловік Комаровськоого чув, що дитині треба давати 3 години в день, щоб вона робила саме те, що їй подобається. Я так розумію, шо сумарно. Тобто, решта 21 годину - трястися над нею?

[TanenRom]

happymami ти не забувай що дитина ще спить в обід і вночі - то трішки менше виходить часу трястись над нею

[mavpusya]

Можна трястися, я і трясусь по великому рахунку... Та так, щоб вона робила свої хитрі справи під моїм контролем, але не заважаю їй вчитись на її маленьких помилках.

[Marta]

Я стараюсь, щоб моя Ліза була самостійною. З народження.
Щоб в неї був досвід-а це саме головне, щоб ти знав, до чого приводять ті чи інші дії.
Коли вчилась ходити- я спеціально не страхувала, мама крутила пальцем біля виска, вона тримається за диван-бабббббах-впала прямо на спину, вдарилась. Встає. Ще раз. Потім дойшло, що в голову больно, і почала групуватись при падінні. Навчилась падати вдома, падала надворі- як сильно-то я, звичайно, піднімала, але як просто- то казала, щоб сама вставала, цьом і побігла далі. Тепер вона як падає- зовсім не плаче, ну хіба як сильно, встає сама і робить далі свої справи.
Щодо їжі- з початком прикорму дала ложку в руку, другою годувала. Потім в 11 міс вона відмовилась від того, щоб я її годувала, а я збилась, і вона з того часу їсть сама. Часом в гостях годую, бо може обхляпатись, але стараюсь, щоб сама.
Тепер все хоче сама- сама накриватись, сама чистити зуби, мити руки, т.д. Я не забороняю.Терпеливо чекаю.
Надворі також дивуюсь- мами кричать-то не роби, туди не лазь, там не ходи!!!
Ліза лазить, ходить, бігає, пробує, ну і що, що костюмчик буде грязний?...Чи руки?..Хіба за таке варто сварити? Я думаю, ні. Це є одяг, прати можна хоч кожного дня, машинка є, які проблеми?..Є вологі серветки- можна руки витерти. Хай дитина попробує, що таке камінець, грудка, кусок болота, чи ще щось. От промочили раз ноги, пішли додому-тепер калюжі обходить десятими дорогами!..)
Я помічаю, що багато дозволяю Лізі такого, чого інші мами, з якими ми гуляємо, своїм не дозволяють навіть близько. І мені радісно від того, що моя дитина вільна пізнавати світ і я маю розум не сварити за дрібниці і давати їй природньо розвиватися.

[mavpusya]

Marta І я так хочу...

[Marta]

mavpusya все в твоїх руках!))))
мені часто мама каже, що я не мама, а мачуха, бо дозволяю різні речі дома- висіти на бильці ліжка вниз головою, кувиркатись через те ж бильце, вилазити кудись високо, бігати, стрибати, тільки моє коронне слово, то "Обережно!", а так сама все, а я як бачу, що може щось приробити, то стою збоку, страхую.
Так само по сходах ходити- не тупо не дозволяти, (як сьогодні 2 річну дівчинку з ойками забрали зі сходів, бо не дай Боже, впаде, і пішли)а хай дитина пробує стільки, скільки хоче, а як сильно боїшся, а боятися будеш завжди- то збоку завжди страхуєш. Не робиш за дитину, а допомагаєш, або просто напоготові.
Так само про падіння, та і про все- дитина дивиться завжди на реакцію мами. Вона пізнає світ ще й по реакції мами.
І як мама буде до того відноситись, так і дитина.
Якщо посмішка, нічого страшного, поцьомала, як болить, і далі відпустила- то це буде впала-встала.
А якщо дитина впала, а мама вже біжить з криками, жалями, і надає великої значимості ситуації, то дитина розуміє, що певно, це мега-біда, це щось страшне, і зразу плаче і далі буде плакати при кожному, навіть незначному падінні.
Так і зі всім. Наші діти- відображення нас самих і нашого їх виховання. Характер теж, звичайно, грає свою роль, проте дитина для життя, вважаю, повинна мати досвід.
Колись, пам"ятаю, бачила якийсь фільм, про того музиканта сліпого, негра, як його звали вилетіло з голови, він грав джаз, він ще малим був сліпим-якось чи втратив зір, чи так народився-не пам"ятаю, то такий кадр-
його мама зайшла одного разу до кімнати і затихла. Бачить, що він навпомацки щось робить, чи то шукає вихід з кімнати, чи що, тикається туди і сюди, натикається на те і на те, йому боляче, він наляканий, а мама стоїть тихо, ледве стримує себе, вся її сутність рветься, щоб допомогти, вивести, зробити за нього, але розуміє, що він повинен САМ це зробити, бо це потрібно для нього самого в житті. Він таки знайшов вихід чи зробив те, що хотів, і вона була сповнена радості і гордості за свою дитину, по її щоках текли сльози.
Завжди чомусь згадую цей епізод, коли також рвусь зробити за неї щось, бо жалко, бо легше, простіше, швидше, але для дитини то не сильно добре.

[mala-karta]

я теж доволі багато дозволяю малому (зі слів мам, які гуляють з нами ;-) )
Але в нас з нимим трохи різні погляди на самостійність.
Для мене самостійність, це, як для Марти - вміння відповідати за свої вчинки. Дя них - вміння дитини самій десь знаходитися і не лізти до дорослого. Ну, для мене це якесь привчання до самотності і розуміння того, що якщо що - то дорослого чіпати не варто :?

Як Ромка вчився повзати і залізав на картонні коробки - просто стояла і дивилася. Він з них часом гарно злазив, часом падав (коробки з -під взуття, не з під холодильника - все в міру ;-) ). Ясно, що часто плакав. Заспокоювала.
Але коли дитина перші місяці просто лежить і максимум може стукнути себе чимсь по лобі - то тепер, коли повзе і падає лобом в підлогу - це досить таки боляче і обідно :istereka: . Я дозволяла впасти, але обнімала і заспокоювала. Як тільки бачила, що біль пройшов - то пробувала перевести на щось увагу. І, як Марта і казала, на 2-3, іноді 8 :grin: раз дитина вже гарно страхувала себе і не треба було ніяких заспокоєнь. Але якщо плакав - то не казала, що нічого не сталося і т.д. (ну раз плаче, значить таки сталося, ІМХО) - просто заспокоювала.
І зараз я точно знаю, що якщо просто впав - то просто і встане, ручки потріпає і далі побіжить (о, ручки тріпати - теж дуже гарне відволікання після несильних падінь і ще й корисний навик). А якщо сильно - то прийде жалітися. І таки пожалію. Хочеться, все-таки, щоб дитина знала, що до мами завжди можна звернутися.
І ні разу не жаліла, що дозволяла всюди лазити. Ну, те що Ромка спритніше залазить на лавочки/горки ніж навіть старші дітки - то, звичайно, предмет моєї гордості. Але кілька разів в нього були вельми екстремальні падіння (з моментами замирання мого серця) - но як він класно тоді групувався і падав фактично без травм - оце головне, як на мене. Вміння падати - то дуже важливо, бо дитина все одно кудись та влізе. А якщо буде лізти при мамі, то мама хоч проконтролює - з коробки з-під взуття впасти дозволить,а з під-телевізора - дитина вже не впаде. Бо до того моменту, коли навчиться туди залазити - буде мати дуууже хороший досвід.

[mala-karta]

І теж, як і Марта, говорю - "Обережно", а не "впадеш".

КОлись давно ще прочитала, що важливо говорити, що робити, а не що не робити. Бо в критичній ситуації слова згадуєються, а оте "не" - зовсім ні. Краще говорити "Тут слизько, ТРИМАЙСЯ ДОБРЕ" - тоді дитина це на ус гарно намотає. Бо що з того, коли сказати "Тут слизько, не лізь, впадеш?". Ну все одно ж полізе, рано чи пізно. А так хоч буде знати, що треба триматися.
От дійсно, гарно помагає.
Особливо якщо сказати 1 раз, але чітко.
Якщо і не послухає спочатку, то все-одно запам'ятає і на наступні рази буде дуже гарно слухатися. Час від часу дитина все одно перевіряє, чи таки "там слизько". Але якщо таки слизько, то буде знати, що мама добре говорить.

І ще мені тааак якось не по собі бачити дітей, які йдуть гуляти в білесеньких курточках (не в свято, просто погуляти) . І ходять в тих чистісіньких курточках кілька днів (тижнів )

mavpusya, так що не бійся, що вдарить себе іграшкою по лобі - з часом буде ними спритно жонглювати. Зато коли навчиться повзати однією проблемою буде менше.

[eney]

я за розумну самостійність, без дурних пересторог. як малий в іншій кімнаті , йду дивлюсь шо робить, як не подобається- забираю. дуже мені не подобається що він навчився добиватись криком, на мене не діє, а от бабусі- як дитина плаче тре дати,тре пустити, при тому трусяться аж дьоргає їх!
зара через призму років я розумію переживання своїх батьків, знаю що рано чи пізно моє мале схоче попробувати (сама зара стараюсь догнати дитинство) все шо годен, і таке як велосипед, самокат, якісь походи , подорожі- формують характер, інтереси, і краще він буде активним малим ніж червяком хатнім.
свому малому дозволяю вдоволь повалятись на землі, коли вже йдем з прогулянки додому провірити всі калюжі, так ми йдем грязні як чортики, з поцарапаними руками і т п ... но дома я його помию, передіну і все буде гуд :)