Завершився. Щастя бути мамою. Квітень 2010

Поштарик » 20 квітня 2010, 22:22

№10
ЩАСТЯ БУТИ МАМОЮ

Ще кілька років назад я не усвідомлювала, що бути мамою - це велике щастя. Я вже почала сумніватись в тому, що справді стану нею, адже мені було неприємне все, що стосувалось дитини. А тепер, я розумію, наскільки помилялась. Ну як, скажіть мені, не любити оте чудо, яке щойно плакало, а через секунду вже усміхається, і лізе тебе поцілувати (бо саме так воно проявляє свою любов)? Ну як можна не любити своє дитя, коли воно так ніжно гладить тебе по грудях, коли їсть з них молочко і при цьому усміхається? Ну як можна не любити таку зірочку, що спустилась з неба, щоб змінити цей світ хоч трошки? А для неї світ - це ті, хто її оточує: мама і тато, діди і бабусі, сусіди і просто друзі рідні. Ви помітили, як вони усі змінюються лише при одному погляді на дитину? От і я помітила. Помітила, що можу любити безумовно. Любити просто так, не чекаючи нічого взамін. Любити, коли плаче. Любити, коли сміється. Любити, коли замість того, щоб з’їсти кашу, вона викине її на паркет. Любити, коли ложку варення викине в мішок з мукою. Любити, коли татову норкову шапку кине у колодязь. Любити, коли недопитий компот виллє на коврик, а потім почне витирати ручками, імітуючи маму, яка миє підлогу… А як не згадати про перші досягнення, котрі чоловіки, зазвичай, пропускають через те, що заробляють гроші. А ми з вами, мами, маємо можливість зловити оті перші слова, кроки, поцілунки…
Наш тато не пропустив перших кроків, але він пропустив день, коли маля саме перевернулось з боку на бік, коли воно навчилось злазити з дивану, коли вперше помахало пальчиком «ньо-ньо» («не можна»)… Взагалі, він старається приділяти дитині максимум уваги, але шановні матусі, все одно, чомусь найцікавіше відбувається тоді, коли його немає поряд. У вас не так?
Я не знаю, що б робила, якби не була мамою! Я не розумію, чому ми так довго не наважувались народити дитину! Я не розумію, для чого було оте «пожити для себе»?!
Зараз можу з впевненістю сказати, жити потрібно для дітей і заради них! Що б там не сталось, вони розвіють будь-які проблеми. Скарби світу - ніщо, у порівнянні з дитячими щасливими очима.
«Чи легко бути мамою?» - запитають мене. Відповім: «Так, нелегко. Але якщо не бути мамою, тоді для чого жити?..»

-----------------------------------------------------------------------------
Обговорення конкурсу: http://mamusi.org.ua/forum/viewtopic.php?f=72&t=1497

Поштарик » 20 квітня 2010, 22:26

№11
Щастя бути мамою

Хай дзвінкий дитячий сміх увірветься в ваші душі!
Хай симфонія любові в душах тих луна!
Лиш тоді найбільшим щастям стане день грядущий,
Лиш тоді у кожнім серці цвістиме весна!

Леся Горова

Люблю тебе, мій сину. І дякую тобі дуже за те щастя – бути мамою. Не знала б його, якби не Божа ласка і не те, що ти вибрав саме нас за своїх батьків. І зараз, коли дивлюся на тебе – розкидав ручки уві сні, сопить курносик – хіба є слова, аби те щастя описати?
Звичайно, що так не завжди. Не завжди і не постійно бути мамою – щастя. Є набагато більше всього, що вривається в життя разом з тим.
Є Радість за нього – перевернувся, сів, поповз, встав, пішов, побіг… За кожним з тих слів – знаки оклику, мамина радість. Щира і якась дитяча. Ти в мене Молодець! ТИ! В МЕНЕ!
Є Ніжність до нього – не та, що у коханні, а інше. Тепліше, рідніше, ближче. Бо моє?
Є Доброта. До всіх. Я значно добрішою стала до світу. Болить чужа біда, особливо материнська. Для всіх хочеться добре зробити, підтримати, зігріти… Аби добро було у світі, де живе моя дитина.
Бо біля нього, близько біля нього, багато-багато Сміху і Веселощів. І думаю, що в тому домі по-справжньому весело живеться, де є здорові, активні діти. І всі наші жарти і витівки звідтам – з дитинства, від них – від дітей. «Не втрачайте дитину в собі» - радять психологи. Втрачаємо. Черствіємо. Але безжурне і нестримне хихотіння з’являється разом з нашими дітьми.

Як і багато чого іншого, не такого гарного.

Наприклад, Біль. Та сама приказка про те, як болить у дитини пальчик – то у мами серце, вражає народною мудрістю. Коли не просто «вдарився-терпи», а оте – страшне – коли відчай і паніка: «Я привела його на цей світ, а йому тут – болить!». І з тим діти ростуть… І мами.
І не тільки з тим. Бо є погане. Втома, Роздратування, Злість. І вони з великої букви, бо не скажеш, що незначні ці речі. Може то лиш я така мама, але напевно багато-хто додасть свій «текст, що розкривається». Спочатку «коліки», потім зубки, а далі починаються особливості новоявленого характеру дитяти. І не закінчуються…

Багато різного. Навіщо було розділяти на окремі відчуття своє материнство, якщо воно все для мене становить Щастя бути мамою? Описую його, тішуся ним, думаю…
Зараз щаслива, але хіба ж життя поганим було ДО того? Без сміху, ніжності, добра? Хіба було мало радості від світу, доброти до ближніх, болю за рідних? Хіба бути мамою ЄДИНЕ щастя?
Очевидна відповідь – не єдине. Та часто біля новонародженого забувається, що щастя бути мамою – то не первинне. Бо все-таки спочатку повинно було бути і повинно залишатись – щастя КОХАННЯ. Тому зараз, коли ти так солодко спиш, мій сину, – розкидав ручки уві сні, сопить курносик – я схилюся на плече до твого тата, а свого коханого чоловіка, і він відчує, яка я у вас і у Бога щаслива. Уповні щаслива.

-----------------------------------------------------------------------------
Обговорення конкурсу: http://mamusi.org.ua/forum/viewtopic.php?f=72&t=1497

Поштарик » 22 квітня 2010, 10:30

№12
САШУЛЯ
Щастя згорнулось у ніжний клубочок
А як же у хаті стало тихенько
Сопить у дві дірочки мило синочок
Торкаючись щічкою неньки

Як міцно тримає він груди руками
Бува щоб ніхто не забрав його мами
У сні він сміється до татка легенько
Тріпочуть мов ластівки війки маленькі

Його як дідусів Сашуньою звати
МоВ татко він всім посміхається сміло
А носик, як у бабусі кирпатий
Мов мама одразу пускається в діло

Ось знову відкрились малі оченята
Юлою вертітиметься в іграшках хата.:)

-----------------------------------------------------------------------------
Обговорення конкурсу: http://mamusi.org.ua/forum/viewtopic.php?f=72&t=1497

Поштарик » 23 квітня 2010, 23:36

№13
Нарешті здійснилася моя мрія. Лежу і посміхаюсь, із заплющеними очима, тихо радію. А на мені згорнулося клубочком КОХАННЯ. А кажуть, це почуття дуже важко описати, навіть неможливо. Ті хто так кажуть - помиляються. Наше, з коханою половинкою, почуття тепер описане, зважене і зараз мирно сопе на моїх грудях.

Я ще не бачила його, яке то воно на вигляд, оте КОХАННЯ. Але зате можу його відчути, воно гаряче і тяжкеньке. Я обережно, з останніх сил, пригортаю його обома руками, обнімаю, притискаючи до серця. Це наше щастя, цілий оберемок, аж чотири кілограми. Продовжую притигортати його, усміхаючись, і далі не відкриваючи очей. Ніби намагаючись знову стати з ним одним цілим, яким ми були аж дев'ять місяців.

Тепер можна відкрити очі і подивитися на найбільшу радість свого життя, на подарунок Всевишнього. Нарешті бачу ту кохану істотку, маленьку людинку, яку досі лиш могла відчувати. Зустрічаю погляд напіввідкритих оченят, які теж вперше бачать мене: "Привіт маленька",- шепочу їй.

Піднімаю погляд і бачу стомлені, але сяючі щастям, очі моєї половинки. Тепер уже третинки, яка не менше ніж я чекала на появу нашої донечки. Нарешті наша мрія здійснилася. Ми щасливі. Матуся і татусь нашого КОХАННЯ.

--------------------------------------------------------------------
Обговорення конкурсу: http://mamusi.org.ua/forum/viewtopic.php?f=72&t=1497