Вийти заміж за однокласника

Отакво була нещодавно на зустрічі випускників. І там, як завжди, пішли задушевні розмови, і один з однокласників признавався в любві деяким дівчатам, котрих, виявляється, любив, поки був школярем. І ми так собі задумалися, а шо було б, якби вони поженилися... Так от, я так подумала - а чи прикольно це - виходити заміж за однокласника? Чи є в ціьому якісь мінуси? Плюси є - бо ти людину знаєш майже з садіка, правда? Але з другого боку - ти й так його пів свого життя день в день бачила, а тут ще й знов вдома?
У мене сксідка вийшла заміж за однокласника. Правда, то вже було десь років через 5-10 після закінчення школи. Тобто, вона зустрічалася після випуску з іншим, але потім доля її звела з колишнім однокласником.
А ще знаю одну пару, яка 4 роки після випуску зі школи пожила разом і розвелася...
Ну але чи прикольно це - ходити на зустрічі з випускниками зі своєю половинкою, бо ви ж з одного класу?
Общім - чи не нудно виходити заміж за того, з ким за партою пів життя просиділи?

Общім - чи не нудно виходити заміж за того, з ким за партою пів життя просиділи?

что за вопрос?? )) если ты любишь человека, и он тебе интересен.... То хоть с пеленок вместе выросли - разве в этом дело?
бывает и с новыми знакомыми "ни-о-чём"

один мій однокласник зараз закордоном і все кличе однокласницю заміж туди, а до того в них шури-мури не було...
вона не хоче.каже,що його не знає, хоч і 11 років провчились

Ну але чи прикольно це - ходити на зустрічі з випускниками зі своєю половинкою, бо ви ж з одного класу?

happymami підняла глобальне питання яке потребує негайного вирішення
дійсно, скука йти разом на одну зустріч
ну на весілля, ДН, ще якісь забави з чоловіком ж ходиш?
думаю "однокласник", "одногрупник", "співробітник" і т.д. - зовсім не показник щасливого чи навпаки життя... так само як і вийти заміж можна в 16 і бути щасливою, а можна перебирати до 30-ти і не вгадати... все індивідуально

нє, не нудно :)

ми з чоловіком вчилися разом в універі, жили в гуртожитку в сусідніх кімнатах, а зутрічатися почали аж на 5 курсі, до того кожен жив своїм життям, зустрічалися з іншими, просто тусувалися в одній компанії. Зараз він мені найрідніша людина і думаю тільки зараз я можу сказати, що його знаю, і не скушно, навпаки прікольно є шо згадати)))
а ще мої друзі одружилися (однокласники), живуть ніби добре, хоча він 7 місяців на рік в США.

мої батьки однокласники

якщо люди люблять, то не надоїдають одне одному, тому поєднати життя з однокласником вважаю нормальним.
Мені на зустрічі мій один однокласник написав (у кожного був свій блокнот і у ньому писали всі шо хотіли) що він мене любив ще із 7 класу, і саме наголосив що не подобалась а любив. Ще написав: але життя склалося так шо ми не разом і може то все на краще. І що він дуже радий за мене і бажає мені щастя іт.д. Ось так. А я не помічала того.

Думаю, що не нудно, а зовсім навпаки. Адже можна вдвох позгадувати шкільні приколи і посміятись разом! Теж вважаю, що не важливо однокласник чи ні, аби "человек был хорошый"! ))))
Просто в шкільному віці практично кожен має перше кохання. Воно юнацьке, і дуже рідко хтось виходить заміж за того, з ким вперше поцілувався. Той, хто тоді здавався крутим і класним в наших очах, через десять років абсолютно таким не є, інколи навіть зовсім навпаки. Тому перше кохання рідко буває на все життя, адже пріоритети в 15 і в 25 відрізняються.
В мене є знайомі, які були однокласниками, але в школі не мали ніяких стосунків (хоча і подобались одне одному), а, зустрівшись через 10 років, почали зустрічатись і одружились.

ну я власне, чо запитала, бо понятно шо, головне, шоб людиною був хорошою. Але от коли двоє приходять на зустріч випускників, то вже мабуть хтось інший не признається, шо він кохав колись ту дівчину, яка зараз з однокласником одружена