Мені теж завжди було цікаво, чому люди хочуть таких зустрічей :? З часу, коли закінчила школу, пройшло вже 15 років. Ми ще жодного разу не зустрічалися, але мені чомусь і не хочеться. На травень планується зустріч з університетськими друзями -10 років, як закінчили навчання. Тут якось вже не так категорично - може б і пішла. Група в нас була дуже дружня :) Хоча, враховуючи мій стан, таки не піду. Найцікавіше зустрічатися зазвичай з тими, з ким хоч трохи підтримував зв'язок усі ці роки. Якісь ті зустрічі тоді тепліші, приязніші, щиріші... А найперше те, що розмову починаєш невимушено, завжди є теми цікаві обидвом. З моїх одногрупників мало хто залишився не те що в Тернополі, а в Україні. То такі найбільше шукають зустрічей, коли навідуються в Тернопіль. Завжди відгукуюсь. А два роки тому мала цікавий випадок. Іду в центрі на зупинці біля церкви, піднімаю очі, а переді мною одногрупниця, яка ще під час навчання в універі виїхала в Америку і ми з нею не спілкувалися взагалі. То з боку виглядало певно ніби родичі зустрілися - так обнімалися :grin: За два дні я зібрала решту тих, хто й досі в Тернополі, і ми гуляли до півночі, якщо не довше. А минулого літа ця дівчина привезла з собою ще й чоловіка американця, якого приволокла на зустріч з нами. Ми перших півгодини всі чемно говорили англійською, а потім вибачилися перед ним і пояснили, що мусимо перейти на українську, бо інакше ніякого кайфу від зустрічі ніхто не отримає
Офіційний стиль в такі моменти не просто зайвий, а категорично заборонений! Оля бідна пробувала трохи йому потім перекладати, але через кожних два слова звучала фраза "це не перекладається". Мався на увазі український сленг і діалекти
А ще ми годину говорили про вдалі і не дуже покупки. То коли Оля сказала "шопінг", Метью відразу відмовився від перекладу
Гарно було. Приємно згадати
До речі в Неті теж тримаю контакт лише з тими, з ким він є в реалі.