Родинний форум "Сімейка"

Як може жінка, яка вже має одну чи дві дитини, народжувати і вбивати наступних дітей? Це щось заволодіває людиною. Я після новин по 1+1 щодня годину в трансі ходжу.

тому я й не дивлюся ТВ. я думаю всьому виною післяпологова депресія і неготовність жінок народжувтаи психологічно

А навіщо тоді мати стосунки з чоловіками, якщо про наслідки не думають? :evil:

олеся приколістка))) Як навіщо? Заради задоволеня. :grin: :grin: :grin: А навіщо підлітки мають секс? Вони ж теж вроді не дуже думають. Кожен собі думає - а, мене пронесе. А, я не залечу. А, головне кайф нині і паралельно шо буде завтра ;-)

happymami написав:тому я й не дивлюся ТВ. я думаю всьому виною післяпологова депресія і неготовність жінок народжувтаи психологічно

Таке має місце в одиничних випадках. В більшості випадків, думаю, ці жінки усвідомлюють, що і нащо роблять. і зазвичай то не афект, а добре продумана дія.

на одному форумі прочитала, мені досі погано. Читайте, невже таке буває????
Не люблю своего ребёнка

| +

«Дочери 16, мне – 39. Пока она была совсем крохой, месяцев до 4-5, было все ок – я заботилась, занималась, не раздражалась, казалось, что люблю. А потом началось. Чем старше – тем хуже. Самый ужас был, когда ей было 2-3 года. Этот период вспоминается как сплошная черная полоса. Самым большим моим желанием было – чтоб ее не стало. Это разрывало меня на части, потому что когда что-то с ней случалось (стукалась, обжигалась, как все дети), я очень беспокоилась, но когда однажды нас с ней чуть не сбила машина, я вдруг подумала – если бы я не успела коляску выдернуть из-под колес, как стало бы хорошо, спокойно и тихо жить...
Понимаете, берешь ребенка на колени, играешь, читаешь стишки или показываешь картинки в книжке, ищешь любого, малейшего респонса, а видишь совершенно пустые, холодные, незаинтересованные в твоих действиях глаза… У нее была своя бурная внутренняя жизнь. Она что-то лопотала на своем языке, не желая сидеть на горшочке, слушать сказки, играть в песочнице, уматывала от детей или меня на прогулке, устраивала выматывающие душу истерики, если, не дай бог, не подобрала палочку или не перепрыгнула через бордюрчик, а мы уже оттуда ушли. Нет, она не уродец, дебил или больной ребенок, вон, выросла дылда, нормально учится, нормальный человек. Дело во мне, у нас с ней нет контакта, причем, она ко мне тянется и тянулась всегда по-сумасшедшему, думаю, эта ее любовь к маме и есть самое страшное и ранящее для ее психики или развития. У нас нет телесного контакта, мне неприятны ее прикосновения, я не люблю, как от нее пахнет, как и что она говорит, как двигается, как дышит, все в ней раздражает, что бы она ни сделала – это плохо, некачественно и просто противно. Этого я ей не говорю, но ведь косвенно мое к ней отношение понятно и ребенок прекрасно его ощущает. Притворяться не получается и не получится, искренне гордой или довольной ею я не была никогда. Другие люди ее хвалят, ах, какая девочка хорошая, наша репетитор по английскому ее просто обожает, говорит, хотелось бы, чтобы у меня была такая дочка. А я думаю – ну и забирай, мне она точно не нужна. Я отбываю обязанность выращивания ребенка. Я ее кормлю, стираю вещи, слежу за здоровьем и мечтаю, когда ж она свалит в собственную жизнь подальше от меня. Недавно она с папой поехала на машине куда-то тусоваться, уже поздно вечером я звоню узнать, как и что, когда будут дома, а мобильники обоих не в зоне. Возможно, в боулинг заехали, там проблема с зоной, может, в кино, а может, разбились на машине, мобильники вдребезги? И тут опять то же самое ощущение – наконец-то ее не будет!, наконец-то я освобожусь!! Помнится, входишь к ней маленькой в спальню, должна бы уже была проснуться, прислушиваешься с надеждой – а вдруг не дышит, ведь бывает синдром внезапной детской смерти.. Честно? – вот это ад. Самый настоящий. Она – самая большая проблема в моей жизни. Я ее не люблю и не хочу ее любить. Все, что я хочу – чтобы ее не было. Жаль, обратно не засунешь. Правильно говорили древние – ребенок – это человек, который приходит в твою жизнь и забирает все, что у тебя есть. Сейчас живем мы с ней в одной квартире, но стараясь лишний раз не соприкасаться. Даже если ей и хочется со мной провести время или пообщаться, я такого почти не допускаю – не могу, не хочу, противно само ее присутствие рядом. Все лето все поездки в лес или на море или просто в парк – я отдельно, она отдельно. Я говорю, зови папу или ищи подружек или иди погуляй сама. Она, слава богу, занимается много чем сама. Да и иной жизни она никогда не видела, наверное, вот такая ее жизнь – норма для нее. Я жила в любви, детство – сплошной белый-белый день. Мне и казалось, что вот она родилась и такая же любовь у нас с ней наступит. Ан не наступила. Что очень меня сломало где-то. Детей не люблю и не хочу ни за что. Сделала один аборт, но я тогда была в ужасе, что подобный кошмар может повториться еще раз… А внешне все выглядит вполне прилично – обычная семья, хорошая девочка, хорошая мама. Только вот что в этой маме внутри бурлит и как благодаря этому „развивается“ ребенок – это скрыто глубоко.Не люблю я ее, ничего с собой сделать не могу, я старалась, я выжимала, я культивировала, я изо всех сил старалась ну хоть что-то изменить – ну не люблю я ее!!! Да, и дочкой ее никогда не называю. Только по имени.
Выговорилась. Да, мне необходимо послушать, что по этому поводу скажут другие. Я не боюсь никаких комментариев, не могу сказать, что ищу понимания, облегчения или отпущения, не дай бог… Думано за 16 лет мною очень много всего, и чувствовано, и наплакано, и насержено, и попробовано. „Не люблю“ – это, наверное, приговор.»

Не можу нічого сказати....Я , деколи, коли вже ті малявки добряче дістануть, думаю як було б добре і спокійно без них...але коли собі хоч на хвилину уявляю що когось із них могло б нестати то відразу мурашки по шкірі і дуже соромно стає за такі думки. А в такому випадку думаю та жінка просто не вміє любити...може її ніколи не любили, а, може, навпаки занадто любили і вона привикла любити тільки себе. Страшно і сумно... А якою та дитина виросте?

krapk@.....................я дуже добре,що таких ситуацій не знаю........ і НЕ РОЗУМІЮ!!!, про що думає ця мама..............
Судити її я не буду...........Як я завжди кажу:"Мені б зі своїм розібратись....."

Я тоже дітей не любила........до народження Марго........!!!!!!!!!!!! І спочатку було важко......бо життя змінилось зовсім.......свобода пропала, вільний час, сон.........)))))))))))) І буду відвертою, я себе жаліла.........і не раз думала, що моє життя закінчилось..........Але в один прекрасний день....я побачила приклад сімї(я про них писала), де мама 14 років СЕБЕ ЖАЛІЄ........І ніхто в тій сімї не щасливий.........
І Я ДЛЯ СЕБЕ ВИРІШИЛА...........МОЄ ЖИТТЯ ЗАКІНЧИЛОСЬ.............!!!!!!!!!!! І ТУТ Я СЕРЙОЗНО!!!!МОЄ ПОПЕРЕДНЄ ЖИТТЯ ЗАКІНЧИЛОСЬ - ЙОГО НЕМА, І НІКОЛИ НЕ БУДЕ!!!!!!!!!

В мене розпочалось нове ЖИТТЯ, можливо важке, можливо інакше...........але НОВЕ!!!!! Як на мене, кожна мама повинна розчинитись в своїй дитині..........І ПОЧАТИ ВЧИТИСЬ ОТРИМУВАТИ ВІД ЦЬОГО НАСОЛОДУ)))))))))

Бо якщо зараз пр кожній нагоді розказувати всім як тобі погано.....яяк важко бути мамою.........то в свою чергу ПОГАНОЮ МАМОЮ І СТАНЕШ.........Я коли зла.........не можу гратись з дитиною..........значить забираю в неї хвилини щастя......
Чи це жертва????Ні, я б так не назвала - це щастя))))))))))А хто бачив щастя без сліз??? Сльози радості.......сльози переживання........лише коли любиш, будеш плакати як там твоя половинка......будеш перейматись її(його) успіхами.......

А САМЕ ГОЛОВНЕ!!!!!!!!!!! Що час, коли ти віддаєш себе дитині закінчиться..........і НАСТАНЕ ЧАС, коли твоя маленька дитина виросте))))))))))Буде приходити і ділитись з тобою своїми радостями і негараздами.........Час, коли твоя дитина буде називати тебе своїм ДРУГОМ)))))))))))))А хто такий друг?? Друг - це той, який розуміє тебе, який проводить з тобою час.......який грається з тобою, коли ти маленький......який розмовляє з тобою..............

Ех....ранкова філософія закінчилась))))))))))Марго проснулась))))))))

Цій жінці можна тільки поспівчувати :( :( Вона ніколи не зрозуміє, що таке бути мамою навіть маючи свою дитину. А можливо дасть Бог і вона колись зрозуміє, що вона втратила-тільки щоб не було пізно. Мені просто не вистачає слів і думок щоб зрозуміти цю ситуацію і шось сказати. Лише те , що вихід тут один-просити Господа, щоб допоміг їй розібратися в собі, в своїх почуттях і відкрити своє серце для настільки важливого почуття у нашому житті- для ЛЮБОВІ!!!!!!!!

Руженка, ти ніби говориш моїми устами......
Іноді вибігаю з кімнати від дітей, сідаю на підлогу і плачу. Від втоми, нервовості, безвиході... Часом вголос кажу, що от стану і піду куди очі дивляться, подалі від вас всіх..... а потім Ігорчика треба посадити на унітаз, погодувати Полінку, поскладати іграшки.....

Ситуації є різні. Думаю в кожної мами хоча б раз виникала думка, що хочеться спати цілу ніч, піти по магазинах на цілий день чи просто не готувати нічого їсти - і якби не дитина, то все це могло б бути. Але коли тебе обнімають маленькі ручки то як їх не любити?