В мене перші були відносно нормальні, а ще враховуючи що дитина була 4200 і я не велика, то пологи взагалі супер пройшли. Від відчуття схваток до народження десь 8 годин.
А другі, то були дуже швидкі, дівчинка, меншенька, мякшенька :hi: . Схватки одразу були болючіші, але десь до 4 годин вже мала лялю. Ледве встигла передітись в той їхній одяг.

В мене теж треті найболючіші були, але і дитина важила 4 кг. Другі напевно найлегші, вага дитини-3кг. Таки для мене вага дитини при народженні грала велику роль

В мене теж перші - найлегші, другі, в принципі теж норм, а другий період взагалі був мегашвидкий. А от третій раз :crazy: :crazy:

Я суцільне виключення із правил. Перші пологи - найлегші, треті - найдовші і найважчі.

Швидше і легше, ніж вперше. Але, звичайно, все індивідуально.

[b]Ulkanet[/b] перший раз окситоцин здається кололи. А другий раз точно нічого. Хоча... Годен знати.
От поставили мені катетер на руку. Я зразу питаю, а що колоти будете? Мені кажуть, що нічого, що катетер лиш про всяк випадок, і тільки вколять фізрозчин, щоб подивитись, чи нормально поставлений катетер. І мені хочеться вірити, що то був фізрозчин, але ж так можна вколоти що завгодно. Але більше не кололи нічого.

[b]TaniaPicaSSo[/b] Тань, а тобі при перших пологах кололи щось?? чи капельниці ставили??
а при других??? вже нічого не кололи???

В мене й перші пологи пройшли досить стрімко, а другі то взагалі :ha:
Йшов вже 39-40 тиждень. Я вже більше тижня з дня на день чекала, що ось-ось розпочнеться. Живіт в мене опустився ще в 36 тижнів, і вже в 38 мені лікарка казала, що дитина сидить вже максимально низько, що вже майже на виході. Та й я сама чула, як низько вона вже сиділа. Тому вже чекала пологів з дня на день, і навіть вікна мила, штори вішала, робила все, щоб пришвидшити процес :hi:
І ось неділя, вечір, ми ще погуляли зі старшою Мартусею, але я вже цілий вечір чула, що мене все так тягне і ниє. То як ми прийшли додому, я сказала до чоловіка, що знаєш, напевно вже десь завтра буду народжувати, і кажу, то ти виспись сьогодні, бо завтра вже невідомо, чи будеш спати взагалі (а він у мене любить допізна засиджуватись). Ну і ми з Мартою лягли спати. І тут прокидаюсь я в 1.40 від болю внизу, але зовсім не дивуюсь, бо то вже було звично, що так сильно боліло завжди, коли хотілось в туалет. Сходила в туалет, пішла знов лягла. Чую за декілька хвилин знову такий самий біль, і я вже задумалась. Включила зразу на телефоні програму, що рахує час між переймами і стала засікати, коли болить. Інтервал 5 хв. Думаю, ну це точно передвісники, бо справжні перейми ж починаються з більшим інтервалом. Ну, думаю, зараз пройде. Ще трошки полежала, але про сон вже навіть мови не було, бо перейми продовжувались. Встала знову, а чоловік ще навіть не лягав. Він каже, що вже почалося? Я кажу, та ні-ні, то ще не може бути. То ще тренувальні перейми, зара перейде. І ми десь по другій пішли знову спати, але я через кілька хвилин встала і пішла на кухню, бо лежати вже було боляче, хотілось вже приймати якісь положення, що полегшують біль. То я так до 4 год протупцювала настоячи біля кухонного столу, опираючись на нього руками, і читаючи ще з телефону про справжні та тренувальні перейми, як їх відрізнити :hi: Бо мені все ще здавалось, що то тренувальні. Але в 4 год, коли інтервал вже був 3 хв, і перейми стали більше болючими, я таки зрозуміла, що справи серйозні, і пішла будити чоловіка, який і так, як виявилось не спав, бо вже зрозумів, що я не просто так шастаю по ночах по квартирі :hi: Мені ще тільки хоітлось максимально дотягнути до ранку, бо ж треба було ще викликати мою маму, щоб посиділа з малою, але в 5 год зрозуміла, що тягнути нема куди, і подзвонила їй. Вона прийшла, і ми з чоловіком десь перед шостою поїхали у пологовий.
У приймальній, на щастя, було пусто. Дівчина, що там працює, спитала, який інтервал між переймами. Кажу 2-3 хв. А які пологи питає, перші чи другі. Коли сказала, що другі, то вона підскочила як підстрелена і каже, бігом в родзал, я там все оформлю, щоб ви мені тут не народили :ha: Але на той момент розкриття було 6, в 7 год. вже 8, а в 7.30 вже 10, а в 7.55 вже народила.
Особливо несподіванка була для Мартусі. З вечора ще лягала спати, і все було, як завжди, мама й тато були вдома, а коли прокинулась, то вдома була бабуся, яка їй повідомила, що сестричка вже народилась :dance:

А ще, другий раз було якось все легше не лише фізично, але й підхід у мене був вже зовсім інший. Перший раз я сильно мучилась під час перейм і дуже себе жаліла, що от я така нещасна, і як все болить. Бо я наперед собі навіть уявити не могла, що може ТАК боліти. А другий раз була наперед налаштована, що процес цей не з приємних, зате яка винагорода після нього чекає :love: І насправді їхала на пологи, як на свято, на велику подію, народження своєї дитини. А всі неприємні моменти сприймалися вже мною як якісь дрібниці.

І також щодо болю. От перед другими пологами як раз дивилась відео від Школи материнства про пологи, і там Іванна Євгенівна каже, що біль, що відчуває жінка під час пологів, вона одразу забуває, коли дитина вже в неї на животі. І як би сильно не боліло під час, вона потім не може згадати, як саме боліло. І я оце слухала, і не погоджувалась ні з одним словом, бо після перших пологів я ще з рік дуже достеменно пам"ятала, як це болить, і аж здригалась, коли це згадувала. Десь після року часу я аж забула ті відчуття. Але от вдруге таки було в мене точно так, як Іванна казала - я відразу після пологів забула, як то боліло і зараз навіть приблизно не можу згадати тих відчуттів.

Ми родили разом з чоловіком, звичайно, з чого я задоволена дуже.
Що хочу відмітити, що, порівнюючи із Замковою, на БАМі мені сподобалося набагато більше - якось так по-людськи, персонал хороший, умови нормальні.

В мене перші пологи проходили важче... Зараз думаю, що це через те, що я не була підготовленою: знала, що болить, але легковажно до того відносилась (що ж я не перетерплю?) Виявилось, що не дуже... Обидва рази я стояла на обліку і народжувала у Козовій, в Лариси Олексіївни. Задоволена нею як лікаркою і як людиною. Персонал теж хороший (правда я була геройка, бо мене всі знали - мама моя теж працює в лікарні). Отож перші роди проходили так: прийшла на звичайний плановий огляд, день перед тим вийшло трошки слизу. Після огляду на кріслі виявилось,що є розкриття на два пальці... Це було 28 квітня п"ятниця, далі травневі вихідні і лікарка мала їхати в Харків до мами. В мене постав вибір: або стимулюють і я народжую, або чекати (скільки ніхто не знав). Я вибрала стимулювання і закрутилось... Спочатку було весело, бо почались легесенькі схватки, не болючі по часу то була десь 14 год. Але вони частішали, а відкриття не було... А після огляду на кріслі, десь коло 16-ої процес пішов: перейми стали дуже болючі, повторювались, я не встигала відпочивати, не знала куди подітись: і ходила, і лежала, час тягнувся дуже повільно. Було важко морально і фізично. Саме народження пам"ятаю погано, від болю я ледь не втратила свідомість... Пам"ятаю лише безмежне відчуття ЩАСТЯ, коли народився Артем і його виклали мені на груди... То була 18:30. Як зашивали я вже не відчувала, бо в мене був СИН - така була ейфорія до сих пір згадую...
Другі пологи в мене були набагато легші. Термін був на 21 жовтня, а 20 жовтня в 5 ранку почались перейми... Викликали швидку, Артему було 4,5 роки і ми їхали всі разом: мама, я і він. Відкрито було на 5 пальців, після огляду я ще ходила. Муж приїхав і масажував мені поперек під час перейм - мені дуже допомагало + правильне дихання. Все, що відбувалось пам"ятаю дуже добре, якось аналізувала, була ніби відсторонена. Денис народився в 10:00, було полегшення: народився, здоровий? Ну і добре... Ейфорії не було... Відчувала кожен укол голкою (розрізали обидва рази). Більше того, мені було страшно брати його на руки такого малесенького, було дуже шкода його... Плакала в роддомі за старшим, дуже скучала... Якщо бути чесною, то я боялась що не буду любити меншого. Почуття прийшли десь через тиждень-півтора... До того прикладала якнайбільше до грудей, носила, тулила його до себе(шкіра до шкіри) Зараз страшно навіть подумати, що таке відчувала...
Не уявляю свого життя без моїх хлопців!!!