Але що робити мені? В мене яйцеклітини безплідні. Дізнались цього місяця. Дев"ять років вірили надіялись і молились! Не було ні одної вагітності! Чоловік щиро кохає мене і я його кохаю і хочу від нього дитину, чоловік мені каже забудь про те що яйцеклітина чужа ми йдемо на штучне і все крапка!!! Для мене буде рідна кровинушка, яка буде рости під моїм серцем.

Оксанка написав: В нас закон дозволяє і аборт робити, але це не означає, що це є гуманно і нормально! Занонів достатньо, лае яких...?

Щодо закону про право на донорство яйцеклітин, не бачу в ньому нічого антигуманного, бо це право кожного ставати донором чи не ставати, користуватися донорською яйцеклітиною чи ні. ЦЕ ПРАВО ВИБОРУ. Щодо аборту теж саме, ну заборонили б на законодавчому рівні аборти, їх би робили, але підпільно, ризик для життя жінки збільшився б в рази. І знову ж таки це теж право на вибір і угода зі своєю совістю.

думки є різні, а от кого цікавить ставлення церкви до даного питання, то вам потрібно зайти до розділу - Розмова з священником, в темку - Еко(ЕКЗ, ЭКО) ШІ, ИИ, ін вітро, зів,ivf - штучне запліднення. Не пряма відповідь, але багато пояснює! ;-)

я проти такого донорства, по перше- десь , можливо, житиме моя частинка а я не зможу її бачити, по друге, та клініка такими вас таблтками нагодує, шо хвороб назбираєте в рази більше ніж за все життя найдете.

і я б напевно дала :? . нехай ця дитинка і буде не зі мною, але вона буде ЖИТИ! далеко не факт, що я б народила з цієї яйцеклітини. але якщо вана комусь принесе щастя і приведе на Землю нову людину...чому б ні

А я б напевно дала свою яйцеклітину, якби до мене звернулися. І змогла б не втручатися в життя тої сім"ї. Хоч, думаю, політика клінік такого формату не розголошує інформації про донорів тим, хто отримує клітини і навпаки.
Є думки про те, що це втручання в Божу волю. Але оце тепер спало на думку, що розум і знання нам дав Господь, дав нам і право вибору. То може і ці знання про можливість запліднення в пробірці чи виношування "для когось" в нас від Нього? Хто знає точно? Ніхто. Ми ж не вбиваємо, а навпаки- даємо нове життя. Це не клонування, а природній процес, хай навіть не в організмі, а в пробірці. І всеодно, керує всім хтось зверху, бо скільки клітин не приживаються, скільки не запліднюються... Хто хоч трохи цікавився, знає, що ніхто не дасть гарантії, що все вийде з першого чи навіть з другого разу. А далі шанси ще менші.

Ludmila написав:[]Нам в поштову скриньку вже не раз клали рекламні флаєри про донорство репродуктивних клітин, здається то була реклама однієї Львівської приватної клініки, а обіцяна винагорода становила 8000 грн. В принципі все законно, адже статтею 290 Цивільного кодексу України гарантовано право людини на донорство репродуктивних клітин і, зокрема, у п. 7 статті 281 Цивільного кодексу України визначено право на такий його вид як штучне запліднення та перенесення зародка в організм жінки. Я теж, отримавши таку рекламку задумалась, а чи змогла б особисто я стати таким донором, все таки немалі гроші обіцяють, заключаєш відповідний договір, однак практично в майбутньому десь житиме твоя дитина, і стає не по-собі... І чесно відповіла собі, що ні.

В нас закон дозволяє і аборт робити, але це не означає, що це є гуманно і нормально! Занонів достатньо, лае яких...?

дівчата, а от те клонування - то ж, виходить, з кожної клітини може стати жива мисляча істота?

Звичайно, що у кожного своя думка.
Але зрівнювати орган, якому ніколи не стати людиною, з яйцеклітиною, яка може стати мислячою живою істотою із душею, - не доречно.
Так, я із тих, кому прийшлось довго чекати на здійснення заповітної мрії - стати мамою. Вісім років очікування. Спочатку була злість. Потім апатія. А потім примирення із діагнозом: безпліддя.
Можна було іти на штучне запліднення. За коштами справа не стояла. Але я вважаю, що це Дар Божий - чудо. І людина не має вмішуватись у цей процес. Значить була не готова. Значить треба було чекати. Вірити, молитись і лікуватись.
Думала про всиновлення. Але бачила, як реагую на чоловікову бабусю. Її зауваження мене ранять, дії дратують. Своїй рідній я б пробачила значно більше. Вирішила, що поки не готова до всиновлення. Молила Бога, аби навчив нас із чоловіком стати добрими батьками, щоб зважитись на цей крок. А він взяв і подарував нам чудо! Маленьку рідну донечку. За всиновлення я досі думаю. Я надіюсь, що колись буду готова сказати такій дитині: "ти мій рідний..."
І свою яйцеклітину я б нікому не віддала! Це ніби втрати частину себе...

Якщо так переживати за яйцеклітину, то тоді про сперматозоїди що говорити, Скільки їх вмирає під час статевого акту? Їх нешкода?

Мені не шкода ні яйцеклітини ні сперматозоїда,які зазвичай йдуть в розхід і під час місячних і під час статевого акту .
Але з моєї яйцеклітини народиться моє дитя,можливо з таким же характером,таким же волоссям,очима.І воно буде десь рости з чужими навіть нехай добрими людьми.Я буду про це знати,але не буду мати права його бачити,пригорнути,любити,піклуватись.Жодна жінка,яка вже має своїх дітей ,і наніч вкладаючи спати цьомає їх не забуде що в неї ще десь є маля,думаєте з цим можна далі нормально жити?

Дуже співчуваю людям які не можуть природньо мати своїх дітей,ставлюсь до цього з розумінням,тому не проти таких методів запліднення,сама б ними скористалась,якби була необхідність.Але по вище перерахованим причинам донором ніколи не хотіла б бути.
Тим більше,що не вважаю що це проблема,бо насправді в світі повно людей які вважають яйцеклітини та спаерматозоїди лиш біоматеріалом,і сильно не заморочуються,що від того бувають діти.