Tajga » 13 вересня 2011, 18:37
TanenRom написав:Vika тебе можна привітати???
Егеж, як у вас справи?
А по темі, то за описом більше похоже на історію з старшим. До самих пологів він фактично не був відлучений. Груди були на сон, чисто символічно, на декілька хвилин, а тоді він відвертався до мене спиною і моментально засинав. Загалом я була не проти і тандему, але йшла за течією. Три дні без мене він перетерпів. Засинав з татом, але той швидше брав його "на измор": дитина сиділа, нудилася до останнього, а потім просто вирубалась. :( а після повернення з пологового малий почав вимагати своє. Я спочатку намагалася дати всім все, але то було дуууже важко. Де поділися тих 3 хв під груддю... він міг висіти по півгодини... Якщо в цей час прокидалась мала, то було крику і ридань просто вдвічі більше. Чоловік намагався заспокоїти малу, а мене брала нетерплячка і нерви, коли вже вкладеться старший. По-друге, відчуття годування зубастика після новонародженого... виявилось для мене сумнівним задоволенням...
Особливо, якщо грудь була не переповнена... Я, чесно кажучи, закочувала очі і відволікала себе іншими, важкими думами про те, як краще їх годувати, кому дістанеться більше переднього, кому заднього молока і взагалі, що з цим всім робити... :( Зізнаюся, в перші дні після пологового теж часом сиділа з ним, доки не заморювався і не засинав просто на руках... Але то теж був не вихід. Помітила, що гірше було, якщо груди давала, а потім приходилось забирати: чи мала вже сплачеться, чи я (бо таки було часом боляче), чи терпець мені уривався. Довелось зізнатися собі, що моя спроба танедему зазнала краху і ліпше не дразнити дитину взагалі. Довелося викручуватись. Мені пощастило, що мій добрий хлопчик пішов мені на зустріч в тому, щоб почекати своєї черги перед сестричкою. Отож, я лягала з малою, годувала її, а він пристроювався з іншого боку від малечі, і потихеньку засинав. Або ще варіант: я її колихала стоячи біля ліжка, а він лежав, співала колискову, звісно, більше для нього, ніж для Терези, так теж засинали. Ще в нас завівся ритуал читати на сон Чуковсього таким особливо-розміренним-страшенно-сонним-монотонним-голосом-під-який-практично-неможливо-не-заснути. Поступово, за місяця два-три Давид (і ми всі) пристосувався до нових обставин, думка про цицю якось непомітно зникла з його горизонту, натомість почали переважати читання віршиків і переказування казочок в маминому віртуозному виконанні. ;-) Я переживала, що це ультрашвидке відлучення якось недобре вплине на нього (є в мене такі приклади серед знайомих), але, слава Богу все пройшло нормально. Гадаю, нам просто не вистачило тих декількох місяців до його реального самовідлучення. Перепрошую за таку довгу історію.
Vika, сподіваюсь, що чимось вам допомогла. Пишіть, як у вас справи. Дивіться не тільки по дітях, але й по собі, бо нерви теж не залізні і молочко треба берегти. Можливо є смисл порадитися з Дашею. Мені в моїй ситуації якраз дуже не вистачало доброї поради і підтримки, бо сиділа без інтернету і хороших подруг.
[quote="TanenRom"]Vika тебе можна привітати???[/quote]
Егеж, як у вас справи?
А по темі, то за описом більше похоже на історію з старшим. До самих пологів він фактично не був відлучений. Груди були на сон, чисто символічно, на декілька хвилин, а тоді він відвертався до мене спиною і моментально засинав. Загалом я була не проти і тандему, але йшла за течією. Три дні без мене він перетерпів. Засинав з татом, але той швидше брав його "на измор": дитина сиділа, нудилася до останнього, а потім просто вирубалась. :( а після повернення з пологового малий почав вимагати своє. Я спочатку намагалася дати всім все, але то було дуууже важко. Де поділися тих 3 хв під груддю... він міг висіти по півгодини... Якщо в цей час прокидалась мала, то було крику і ридань просто вдвічі більше. Чоловік намагався заспокоїти малу, а мене брала нетерплячка і нерви, коли вже вкладеться старший. По-друге, відчуття годування зубастика після новонародженого... виявилось для мене сумнівним задоволенням... :scare: Особливо, якщо грудь була не переповнена... Я, чесно кажучи, закочувала очі і відволікала себе іншими, важкими думами про те, як краще їх годувати, кому дістанеться більше переднього, кому заднього молока і взагалі, що з цим всім робити... :( Зізнаюся, в перші дні після пологового теж часом сиділа з ним, доки не заморювався і не засинав просто на руках... Але то теж був не вихід. Помітила, що гірше було, якщо груди давала, а потім приходилось забирати: чи мала вже сплачеться, чи я (бо таки було часом боляче), чи терпець мені уривався. Довелось зізнатися собі, що моя спроба танедему зазнала краху і ліпше не дразнити дитину взагалі. Довелося викручуватись. Мені пощастило, що мій добрий хлопчик пішов мені на зустріч в тому, щоб почекати своєї черги перед сестричкою. Отож, я лягала з малою, годувала її, а він пристроювався з іншого боку від малечі, і потихеньку засинав. Або ще варіант: я її колихала стоячи біля ліжка, а він лежав, співала колискову, звісно, більше для нього, ніж для Терези, так теж засинали. Ще в нас завівся ритуал читати на сон Чуковсього таким особливо-розміренним-страшенно-сонним-монотонним-голосом-під-який-практично-неможливо-не-заснути. Поступово, за місяця два-три Давид (і ми всі) пристосувався до нових обставин, думка про цицю якось непомітно зникла з його горизонту, натомість почали переважати читання віршиків і переказування казочок в маминому віртуозному виконанні. ;-) Я переживала, що це ультрашвидке відлучення якось недобре вплине на нього (є в мене такі приклади серед знайомих), але, слава Богу все пройшло нормально. Гадаю, нам просто не вистачило тих декількох місяців до його реального самовідлучення. Перепрошую за таку довгу історію.
[b]Vika[/b], сподіваюсь, що чимось вам допомогла. Пишіть, як у вас справи. Дивіться не тільки по дітях, але й по собі, бо нерви теж не залізні і молочко треба берегти. Можливо є смисл порадитися з Дашею. Мені в моїй ситуації якраз дуже не вистачало доброї поради і підтримки, бо сиділа без інтернету і хороших подруг.
