Ми спали перших 3-4 місяці при ночнику. Коли мені набридло вставати вночі годувати і я переклала малу до себе в ліжко на цілу ніч, тоді й відпала потреба спати з світлом. Зараз користуюсь ним тільки , якщо мала хворіє

Ми без світла спали.

ну в мене настільна лампа світить, вона теж так не сильно лупить, але все ж таки я не знаю як відівчитись так спати

є купа нічників - які дають приглушене світло. в нас тоже десь до 1,5 років нічник постійно світив. а потім переросла

Оскільки ми трошки затримались в пологовому, бо я вже просто собі місця незнаходила в останні години перед випискою, а коли ще спочатку пішла сусідка по палаті а потім аж я - то я думала що пройшла вічність того чекання. Ми прийшли розгорнули цьопчика нагодувались і в обіймах з татком лежали і милувались чудом! ТРошки розпаковували пакети.Пізніше прийшли Чоловікові батьки і ми мило всі тішились малечею, якось затишно і комфортно було в той день. А особливо перша ніч, коли чоловік на кожен його звук перепитував - що трапилось? все добре? Але в нас трохи трабли ми не можем відвикнути спати з світлом

Після обох пологів страшенно хотіла до дому.І коли вже мала виписуватись,то ніби нові сили появлялись.Після обох мене зустрічав чоловік з моєю мамою.Було обидва рази тепло,чоловік мав з собою цвітущі вазони(трохи економимо на живих квітах:))) Цього разу купив величезну цвітущу орхідею білу,яка вже в нас вдома цвіте сьомий місяць.Вдома в мами,тобто в мому родинному домі було все чисто,провітрено,підготовлено для нас,наготовлено їсти.Також першим ділом розбирала речі,закидала прати.Після перших пологів навіть взялися сили і пішла помаленько в магазин дещо дитині докупити з одягу.

Пма"ятаю усе детально. Це було на початку літа.Виписались ми в обід.Їхали додому машиною (чоловік за кермом, мама з дитиною і я)
у таксі їхали мій тато та чолюбатьки.
Дома уже була підготовлена кімната

Зустрічати з пологового мене приїхав мій чоловік і сестра з чоловіком. Мала і квіти, і цукерки, і дома бардак, бо чоловік не встигав між роботою і пологовим.А додому ми приїхали втрьох: я, чоловік і наше маленьке щастячко! Татко з синочком вклались на дивані і обоє тихо мирно спали. А я наводила порядок, розбарала сумки і тихенько любувалась тим сонним царством.

А я на той день виписки не могла дочекатися, бо 7 днів в лікарні і то вже з явними ознаками депресії мені поперек горла сиділи.
Зустрічали з пологового нас мої батьки, чоловікові батькиі брат з дружиною і їх 3-ох місячною дитинкою та моя хресна мама. Квіти, цукерочки і прекрасна сонячна, тепла осіння погода на дворі. Приїхали додому з батьками , а там усе пахне чистотою-чоловік склав ліжечко, зробив нову вішалку в коридор і все чистенько поприбирав + кожен день ходив на роботу +на кожну ніч прибігав до нас в лікарню ночувати..... (моя вдячність йому безмежна...).
Настрій був водночас і хороший, почуття щастя, що нарешті будемо вдома і все налагодиться (і здоровя, і ГВ і настрій) і сумно, бо перебувала у депресії:((

А батьки усе допомагала і речі порозкладати ,і їсти зварити...т.д. А я була зайнята синочком, нашим клубочком щастя!!!!!!

в день нашої виписки мою напарницю з палати виписали, а ми залишилися з синочком одні. я все спакувала/зібрала і чекала чоловіка, а він телефоном сказав, що зараз скрутить ліжечко для малого і приїде по нас. я гірко плакала. хотіла викликати таксо і сама з малим їхати до дому. була ображена на весь світ. потім чоловік таки приїхав з моєю мамою та чоловіком Нимидори (все-таки в ідеалі дуже не хотілося їхати чужим таксі - краще друзівським автом). і добре, що забрали нас, бо чоловіки (мій і Нимидорин) ще довго скручували ліжечко, а мені довелося в кухні покласти малого на стіл і стоячи годувати (1-кімнатна квартира).
чоловік Нимидори фотографував.
квітів не було.
вроді більше нічого особливого.