А мені хотілося, щоб мене ніхто не чіпав, щоб можна було поспати і відпочити з синочком, а мені дзвонили, дзвонили, дзвонили.....Але це вже вдома, а в пологовому в мене був пречудовий настрій

mari написав:Як ви відчували себе в перші місяці після пологів? Чи справдилось те,що казали про те,шо жінка відчуває себе як зомбі чи як кімнатна рослина,яка ніде не виходить і нічого не може зробити?З Вами таке було?І як справились?

Сказати що важко це не сказати нічого а враховуючи що ніхто палець об палець не вдарить то взагалі. Моя мама закордоном чоловік від зорі до зорі на роботі а свекруха болт забила. АЛЕ ...то все фігня особливо коли ти підходиш до свого синочка а він тобі посміхається в такі моменти думаєш що ті недоспані ночі того варті бо це такий кайф який можна зрозуміти тільки переживши його...

mari написав:Як ви відчували себе в перші місяці після пологів? Чи справдилось те,що казали про те,шо жінка відчуває себе як зомбі чи як кімнатна рослина,яка ніде не виходить і нічого не може зробити?

Відчуваю себе як "білка в колесі" :) Для післяпологових депресій не було часу :grin: , треба було переїзжати з малятком з Дрогобича в Чернівці,далі - переселення на іншу квартиру, а там вже й навчання почалося: о 9.00 біжу на пари, о 11.00 вже назад (дякую розуміючим викладачам, що відпускають годувати дитину :roses: ), вдома - синочка погодувати, побалакати з ним, почитати йому своє домашнє завдання (напевно, його перше слово буде якийсь медичний термін ), а тут і день закінчився і треба спати :) , бо завтра буде та сама "біготня" :)

Ой, згадую з жахом! Боліли розрив і розріз, не могла довго стояти чи ходити (навіть посуд не могла помити перші дні після пологового), дуже тоді допоміг чоловік (в нього було ще 2 тижні відпустки після того, як народилась доця)! В туалет по-большому було дуже боляче ходити, прямо зі сльозами. Дуже вразлива була, могла розплакатись через будь-яку дрібницю.

а в мене найбільший негативний спогад післяпологових місяців - це постійна голодуха. Я їсти хотіла страшенно, але себе обмежувала. Фактично, перші тижні (а може і місяці, вже не памятаю) я їла печені яблука і гречку. Нове вводила дуже, дуже поступово. Зате коліків малий не мав взагалі (ні, мав два рази - коли один раз наїлася риби фаршированої на хрестинах, а другий раз - запеченої картоплі). А в основному - важко було фізично, бо в туалет довго було боляче ходити через розриви і шви, сісти не могла нормально і лохії чогось довгі дуже були. Та і зашили погано, довелось розпороти і перезашити.
А морально - все нормально, переживала тільки, бо нічого ж не знала - кожен радив по-різному, розривалася. Але на роботу через рік не вийшла - вилетіла пробкою. :grin:

І я хочу пожалітися.
Перший тиждень після родів будо дуже-дуже важко. Все почалося в роддомі, пологи були складні, тому дитина майже постійно плакала, прибігали по черзі медсестри, одна каже, що в мене немає молока, інша - що я нервова, друга - що коліки!!! Педіатр оглянув - все добре. А доця вже не плаче, а кричить, аж захрипла.
Так пройшло два дні, думаю, випишуть, буде легше, та де, сама не можу ні ходити, ні сидіти, боліли шви. Чоловік на роботі, а я сама-самісінька, до мами сильно не надзвонишся, бо ми за кордрном. Багато разів хотіли викликати швидку вночі, так мала плакала, а в мене серце розривалося, пізніше показували лікарю - знов каже, що все добре.
Зараз їй 2 місяці, вже набагато легше, гарно набирає у вазі і я вже майже забула ті "страшні" дні.
А щодо ранніх відчуттів, то також стала дуже вразлива і постійно хочеться їсти:)

в мене місяць часу так точно дах зривало. справді, все на автоматі, все дратує. коли виходила з дитиною і чоловіком гуляти, то далеко не заходили, бо зима все-таки, боялися переохолодити. тому намотували круги по садіку біля дому. то я якось відкрито сказала чоловікові, що почуваю себе зеком (в той момент на прогулянці).
правда, по дому нічого не робила, хіба що закидала речі попратися. на решту не вистачало ні часу, ні бажання.
а ще мама "допомагала". я, звичайно, вдячна за принесений суп чи котлету. але постійні докори на рахунок одягання дитини, пеленання, провітрювання, пустушок (бо дитина МУСИТЬ бути з пустушкою!), "дай дитині понюхати котлету, води"... а про ГВ взагалі мовчу, відчепилася тільки тоді, як через "відсутність молока" дитина за місяць набрала 1,300 :grin: .добре, що чоловік завжди був поряд і допомагав відбиватися
читаю, що понаписувала і дивуюся, як то пережила :grin:

Після перших пологів я була як зомбі, то точно. Хронічний недосип. нерви, і всьотакоє
А після другої вагітності я такою почувалася щасливою, активною і воопше, шо ше не кожній рослині і не кожному зомбі до менетягатися :tipok: :tipok: :tipok:

не знаю за перші місяці, а от перші тижні.....
якби мені хтось сказав, що буде таааааааааааааааааааак важко...





то я все одно була б мамою :)
бо як гляну на це миле личко, на ці рідні попу-пяточки....

Я почала відчувати себе біль-менш людиною аж тепер, через два тижні, і то не зовсім.
Спочатку малий плакав-розривався, ми молоді, недосвідчені батьки, поки допетрали як зарадити, ночі недосипали, вдень теж не вдавалося надолужити. А ще після пологів мені було фізично важко, була кровотеча, сил зовсім ніяких, сісти неможливоо через шви, голова кругом, їсти взагалі нічого не хочеться, лиш пити-пити, пити, бо весь час сухо.....я не могла ні зготувати нічого, ні пеленки випрати. Щастя що приїхала моя мама, то вона нам дуже допомогла. Зараз вже трошки легше, ми справляємося. Пеленками займається татко, ми спимо трошки більше і є час щось приготувати.

і мене на роботу не тягне :)

правда, сестричку купляти будемо значно пізніше :)

не уявляю, як зможу двом мацьопствам приділяти достатньо часу :) Маму же ж кожне захоче :)