Такі моменти вчать, що секунди вирішують долю. Часто ми не впізнаємо симптоми, бо вони виглядають як щось буденне — втома, запаморочення чи “щось з тиском”. Я натрапив на корисну статтю, де пояснено простими словами, як розпізнати інсульт і що робити далі: https://gmka.org/uk/articles/davajte-pogovorymo-pro-insult-ta-yak-jogo-rozpiznaty-diagnostuvaty-ta-likuvaty/ Після прочитання я зрозумів, що навіть підлітки можуть знати базові ознаки й викликати швидку. Це знання нічого не коштує, але може врятувати життя. Раджу показати близьким, щоб вони теж були готові.

Точно. Я навіть сина вчу: якщо бачиш, що в когось кривиться обличчя чи він не може підняти руку — телефонуй 103. Навіть якщо потім виявиться, що то не інсульт — нічого страшного.

У мене була подібна історія з дідусем. Він теж упав, почав дивно говорити, і всі в розгубленості. Добре, що я колись читав про симптоми інсульту, одразу згадав про перекошене обличчя та слабкість у руці. Швидка тоді реально врятувала. Після цього я зрозумів — ніякі “почекати” чи “давай відлежишся” тут не працюють.

Колись у нас у сім’ї була ситуація, коли батькові раптово стало погано. Спочатку всі думали — просто тиск, мине. Добре, що сусідка наполягла викликати швидку. Лікарі приїхали дуже швидко, і вже тоді сказали, що в нього інсульт. Якби ми тягнули ще трохи — наслідки були б зовсім інші. Відтоді я завжди повторюю рідним: краще викликати зайвий раз, ніж потім шкодувати.