в мене розповідь меншечка...
Так вже сталося, що перша моя вагітність, на превеликий жаль і біль для нас, закінчилася викиднем. І напевно тоді, в лікарні, серед жінок, у яких то збереження, то підшивання, то запалення – я усвідомила, яка то нелегка справа – виносити і народити дитину. Раніше думалося: «Ну, діти. У всіх є, і в мене будуть…». Пережили.
І, десь напевно відтоді, кожного разу, коли їду над озером повз отой пологовий будинок, все кажу їм подумки: «Тримайтеся, дівчата! Воно того варте! Все буде добре! Даруй, Милосердний, усім здорових і бажаних діток!»
Напевно тому мої пологи пройшли легко. Порівняно легко. Коли не знаєш чого чекати – згадується саме страшне і болюче. Тому чекала гіршого :yahoo: . А може то молитвами моїх рідних і близьких («…Така мала і худа! Як же вона народить ту дитину?... поможи, Боже!»)? А може і та уйма перечитаного і переглянутого додала вражень і сил. Може. Не знаю. Але були і перейми такі, шо перетерпіти можна без ниття, і потуги не довгі, шо пережити можна без крику. Пережили.
До чого готова зовсім не була, то це до швів. Коли знаєш, шо болить, бо на світ приходить дитя, – то одне. А коли дитина вже лежить на животі і хочеться заспокоїтись нарешті – а внизу зашивають розриви… Пережили .
І тепер, коли те маленя вже здорове і красиве в мене Є, розумію шо не тільки виносити, народити, а і вигодувати, і виховати – все не є легко. Прозаїчні, відомі речі. Але поки не пройдеш сама… жодні розповіді чи перегляди не замінять пережитого. Я всім бажаю такого позитивного досвіду переживань - здорових і бажаних діток!