nadusha » 15 березня 2013, 09:38
Василь Сухомлинський
Петрик, Собака й Кошеня- | +
- Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в саду. Бачить, біжить назустріч кудлатий собака.
Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилось маленьке кошеня. Воно втекло від собаки й просило Петрика: захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра. Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голівку і жалібно нявчить.
Петрикові стало шкода кошеняти. Він узяв його на руки і хоробро пішов собаці назустріч.
Пес зупинився, злякано глянув на Петрика і сховався у кущах.
Хто кого веде додому- | +
- У дитячому садочку хлопчики-однолітки Василько і Толик. Обом по п'ять років, їхні матері працюють. Коли повертаються з роботи, заходять у дитячий садочок. Мати одягає Василька, бере його за руку й каже:
- Ходімо, Васильку, додому.
А Толик одягається сам, бере маму за руку й каже:
- Ходімте, мамо, додому.
Дорогу перемело. Є тільки вузенька стежечка серед снігових заметів.
Мати Василькова йде по снігу, а син стежечкою. Бо мама веде Василька додому.
Толик йде по снігу, а мати стежечкою. Бо Толик веде маму додому.
Минуло дванадцять років. Стали Василько й Толик сильними, стрункими, красивими юнаками.
Якось занедужала тяжко Василькова мати.
Того самого дня важко захворіла і Толикова мати.
Лікар жив у сусідньому селі за кілька кілометрів. А було це взимку, дорогу засипало снігом.
Василько вийшов за ворота, глянув на сніг та й каже:
- Хіба можна по такому снігові йти?
Постояв трохи Василько й повернувся до хати.
А Толик пішов глибоким снігом у сусіднє село й повернувся з лікарем.
Він тільки живий красивий- | +
- Великий красивий метелик Махаон сів на червону квітку канни. Сів і ворушить крильцями.
До Махаона підкрався хлопчик, впіймав його. Тріпоче крильцями Махаон, але вирватися не може. Хлопчик пришпилив його великою шпилькою до паперового листка. Крильця метелика поникли.
- Чому ти перестав тріпотіти крильцями, Махаоне? – запитує хлопчик
Махаон мовчить. Хлопчик поклав листок з мертвим Махаоном на підвіконня. Через декілька днів дивиться – крильця висохли і розсипались.
- Ні, він тільки живий красивий, - сказав розчарований хлопчик. – Коли крильця його тріпочуть на квітці канни, а не на листку паперу.
Велика склянка- | +
- В маленькій сільській школі – два класи. В кожному класі – двадцять п’ять учнів. На великій перерві діти приходять в шкільну їдальню пити молоко.
Куховарка бабуся Марія ставить на велику дерев’яну тарілку двадцять п’ять склянок з молоком.
На стіл кладе двадцять п’ять шматків білого хліба, намащеного маслом.
В їдальні двадцять чотири звичайних склянки, а двадцять п’ята – велика, значно більша за всі інші.
Спочатку заходить в їдальню перший клас. Діти біжать до дерев’яної тарілки. До великої склянки тягнеться декілька дитячих рук, комусь-то пощастить захопити цю склянку. Ті, кому не пощастило, заздрять щасливчику.
Бабуся Марія дивиться на дітей, хитає головою й тихо каже:
- Які невиховані діти…
Потім приходить другий клас. Діти, не поспішаючи, підходять до тарілки, беруть звичайні склянки. І на тарілці залишається велика склянка.
Бабуся Марія запитує:
- Чому ж велику склянку ніхто не бере?
А до неї підходить хто-небудь несміливий і, соромлячись, бере велику склянку.
Бабуся, лагідно усміхаючись, тихо промовляє:
- Які чемні ці діти…
Більше отут
Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!
[b]Василь Сухомлинський
Петрик, Собака й Кошеня[/b]
[spoiler=]Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в саду. Бачить, біжить назустріч кудлатий собака.
Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилось маленьке кошеня. Воно втекло від собаки й просило Петрика: захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра. Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голівку і жалібно нявчить.
Петрикові стало шкода кошеняти. Він узяв його на руки і хоробро пішов собаці назустріч.
Пес зупинився, злякано глянув на Петрика і сховався у кущах.[/spoiler]
[b]Хто кого веде додому[/b]
[spoiler=]У дитячому садочку хлопчики-однолітки Василько і Толик. Обом по п'ять років, їхні матері працюють. Коли повертаються з роботи, заходять у дитячий садочок. Мати одягає Василька, бере його за руку й каже:
- Ходімо, Васильку, додому.
А Толик одягається сам, бере маму за руку й каже:
- Ходімте, мамо, додому.
Дорогу перемело. Є тільки вузенька стежечка серед снігових заметів.
Мати Василькова йде по снігу, а син стежечкою. Бо мама веде Василька додому.
Толик йде по снігу, а мати стежечкою. Бо Толик веде маму додому.
Минуло дванадцять років. Стали Василько й Толик сильними, стрункими, красивими юнаками.
Якось занедужала тяжко Василькова мати.
Того самого дня важко захворіла і Толикова мати.
Лікар жив у сусідньому селі за кілька кілометрів. А було це взимку, дорогу засипало снігом.
Василько вийшов за ворота, глянув на сніг та й каже:
- Хіба можна по такому снігові йти?
Постояв трохи Василько й повернувся до хати.
А Толик пішов глибоким снігом у сусіднє село й повернувся з лікарем.[/spoiler]
[b]Він тільки живий красивий[/b]
[spoiler=]Великий красивий метелик Махаон сів на червону квітку канни. Сів і ворушить крильцями.
До Махаона підкрався хлопчик, впіймав його. Тріпоче крильцями Махаон, але вирватися не може. Хлопчик пришпилив його великою шпилькою до паперового листка. Крильця метелика поникли.
- Чому ти перестав тріпотіти крильцями, Махаоне? – запитує хлопчик
Махаон мовчить. Хлопчик поклав листок з мертвим Махаоном на підвіконня. Через декілька днів дивиться – крильця висохли і розсипались.
- Ні, він тільки живий красивий, - сказав розчарований хлопчик. – Коли крильця його тріпочуть на квітці канни, а не на листку паперу.[/spoiler]
[b]Велика склянка[/b]
[spoiler=]В маленькій сільській школі – два класи. В кожному класі – двадцять п’ять учнів. На великій перерві діти приходять в шкільну їдальню пити молоко.
Куховарка бабуся Марія ставить на велику дерев’яну тарілку двадцять п’ять склянок з молоком.
На стіл кладе двадцять п’ять шматків білого хліба, намащеного маслом.
В їдальні двадцять чотири звичайних склянки, а двадцять п’ята – велика, значно більша за всі інші.
Спочатку заходить в їдальню перший клас. Діти біжать до дерев’яної тарілки. До великої склянки тягнеться декілька дитячих рук, комусь-то пощастить захопити цю склянку. Ті, кому не пощастило, заздрять щасливчику.
Бабуся Марія дивиться на дітей, хитає головою й тихо каже:
- Які невиховані діти…
Потім приходить другий клас. Діти, не поспішаючи, підходять до тарілки, беруть звичайні склянки. І на тарілці залишається велика склянка.
Бабуся Марія запитує:
- Чому ж велику склянку ніхто не бере?
А до неї підходить хто-небудь несміливий і, соромлячись, бере велику склянку.
Бабуся, лагідно усміхаючись, тихо промовляє:
- Які чемні ці діти…[/spoiler]
Більше отут[i]Прихований текст[/i]
