vikilandi » 04 січня 2018, 13:38
Ми також пішли до школи у 6,3. Минулого року була певна, що варто віддавати лише в повних 7. Але попри те почали ходити на підготовку до школи. Дома з ним не займалась, лише переглядала зошити, поробки зі школи. А ще мені подобалось, що він після кожного заняття приходив із вивченим віршиком на ту букву, яку вчили. І учителька для нього стала справжнім авторитетом, він так із захватом про неї розповідав, що мені сумно ставало, що може не потрапити до неї. І те, що він ходив на підготовку до школи самостійно додавало йому натхнення. Адже, він тепер справжній школяр. Та це всеодно мене не переконувало віддавати у 6. Змусило задуматись випадок біля катедри, де я випадково почула як мій син самостійно читає іншим дітям назви мініатюр на макеті міста. Про те, що він складає склади, я звісно знала, але оте "Домініканьський собор" мене наче протверезив. Я записалась на прийом до Марини Орап. Пішли до неї з сестричкою. Я планувала, що ми пограємось у дворі, поки психолог займатиметься з сином. Але мене попросили залишитись з донькою біля сина. Їй разом із тестами і спілкуванням сам-на-сам хотілось побачити як він спілкується з молодшими. В результаті мені порадили віддавати до школи, навели багато переконливих доказів, дала поради щодо виховання і навчання. Раніше ми додатково ще ходили до логопеда, щоб виправити вимову Л та шиплячих/свистящих. Ще була школа малювання Пікасо. Вважаю, що малювання сприяло тому, що почерк тепер у нього найкращий серед однокласників. Та якби мені доводилось би водити до школи дитину кожного ранку, то я таки ще чекала б рік. Адже дома ще двійко молодших малят. Але перевага була ще в тому, що школа наша у нас за городом, він навіть не виходить за межі домашнього і шкільного двору. Успіхи його мене радують, він один з перших кого учителька перевела на кулькову ручку, він гарно читає і уже отримав сертифікат про проходження базового курсу з математики на онлайн сервіси, де їх зареєстрували усім класом. Домашньої роботи їм не задають. Лише читати, що самі виберемо. Дома він змушує мене гратися з ним в учительку і учня, де я учителька і маю дати йому завдання і перевірити, або грається із сестрою, де учителем уже стає він. Таким чином у мене донька знає уже усі майже усі букви. Так як нам радила психолог на перевантажувати дитину позашкільними заняттями, то ми ходимо лише на плавання, і раз на тиждень додому приходить студентка і грається з ним, вивчаючи англійську. Ще намагаюсь обовязково вкласти спати, хоча б у ті дні, коли є тренування. Особисто для мене, школа стала полегшенням в порівнянні із садочком. Мені уже не потрібно бути пажем своєї дитини - приводити, переодягати. забирати... А ще він став значно менше хворіти, за перший семестр ми пропустили лише 2 дні, і то не через простуди, а через рану, яку зробив собі дома. Для мене школа в 6 років стала позитивним досвідом.
Ми також пішли до школи у 6,3. Минулого року була певна, що варто віддавати лише в повних 7. Але попри те почали ходити на підготовку до школи. Дома з ним не займалась, лише переглядала зошити, поробки зі школи. А ще мені подобалось, що він після кожного заняття приходив із вивченим віршиком на ту букву, яку вчили. І учителька для нього стала справжнім авторитетом, він так із захватом про неї розповідав, що мені сумно ставало, що може не потрапити до неї. І те, що він ходив на підготовку до школи самостійно додавало йому натхнення. Адже, він тепер справжній школяр. Та це всеодно мене не переконувало віддавати у 6. Змусило задуматись випадок біля катедри, де я випадково почула як мій син самостійно читає іншим дітям назви мініатюр на макеті міста. Про те, що він складає склади, я звісно знала, але оте "Домініканьський собор" мене наче протверезив. Я записалась на прийом до Марини Орап. Пішли до неї з сестричкою. Я планувала, що ми пограємось у дворі, поки психолог займатиметься з сином. Але мене попросили залишитись з донькою біля сина. Їй разом із тестами і спілкуванням сам-на-сам хотілось побачити як він спілкується з молодшими. В результаті мені порадили віддавати до школи, навели багато переконливих доказів, дала поради щодо виховання і навчання. Раніше ми додатково ще ходили до логопеда, щоб виправити вимову Л та шиплячих/свистящих. Ще була школа малювання Пікасо. Вважаю, що малювання сприяло тому, що почерк тепер у нього найкращий серед однокласників. Та якби мені доводилось би водити до школи дитину кожного ранку, то я таки ще чекала б рік. Адже дома ще двійко молодших малят. Але перевага була ще в тому, що школа наша у нас за городом, він навіть не виходить за межі домашнього і шкільного двору. Успіхи його мене радують, він один з перших кого учителька перевела на кулькову ручку, він гарно читає і уже отримав сертифікат про проходження базового курсу з математики на онлайн сервіси, де їх зареєстрували усім класом. Домашньої роботи їм не задають. Лише читати, що самі виберемо. Дома він змушує мене гратися з ним в учительку і учня, де я учителька і маю дати йому завдання і перевірити, або грається із сестрою, де учителем уже стає він. Таким чином у мене донька знає уже усі майже усі букви. Так як нам радила психолог на перевантажувати дитину позашкільними заняттями, то ми ходимо лише на плавання, і раз на тиждень додому приходить студентка і грається з ним, вивчаючи англійську. Ще намагаюсь обовязково вкласти спати, хоча б у ті дні, коли є тренування. Особисто для мене, школа стала полегшенням в порівнянні із садочком. Мені уже не потрібно бути пажем своєї дитини - приводити, переодягати. забирати... А ще він став значно менше хворіти, за перший семестр ми пропустили лише 2 дні, і то не через простуди, а через рану, яку зробив собі дома. Для мене школа в 6 років стала позитивним досвідом.
