Liljondr » 06 липня 2013, 16:54
Із цим неможливо жити…
Ця історія розпочалася тоді, коли я навчалася на першому курсі університету. Моє безтурботне життя перервала звістка про вагітність. Не можу сказати, що позитивний тест був для мене новиною. Те, що під серцем у мене є нове життя, я відчула ще до затримки, також я знала, що це дівчинка…
Ті почуття, які переповнювали мене всі 6 тижнів вагітності, були настільки чудовими і сильними, що мені здавалося, я можу звернути гори при бажанні. Але вже тоді я знала, що не зможу народити цю дитину: хлопцю, батькові крихітки, ми були непотрібні, мамі було страшно сказати – ось я і наважилася на найбільшу помилку в своєму житті, на ВБИВСТВО. Я втішала себе думками, що обов’язково ще народжу, тільки пізніше, з коханим чоловіком, коли стану самостійною. Під дверима лікаря, який повинен був виписати смертельні таблетки для моєї дитини, я як заспокійливу молитву повторювала про себе: «Це зовсім не шкідливо, ти вип’єш таблеточку – і все закінчиться. А потім ти народиш, обов’язково ще народиш, ти ж так любиш дітей і дуже мрієш про власне дитя.» Щось всередині мене тремтіло від жаху в той момент, з останніх сил хапаючись за життя…
І тільки через місяць я зрозуміла, що стала вбивцею!.. Дівчата, якщо ви не знаєте, що робити зі своєю небажаною вагітністю, послухайте: не робіть дурниць, про які буде шкодувати все своє життя! Моя вам порада – не бійтеся признатися своїм батькам, вони ж вам не вороги. Повірте, я теж боялася розповісти все мамі, але через рік я призналася, а у відповідь почула, що вона ніколи б не дозволила мені це зробити, а дитину виховали б разом…
Ви не уявляєте, як тяжко з цим жити! Зараз я одружена. Ми з чоловіком мріємо про дитинку, але вже рік наші зусилля не приносять результату… У 20 років я живу з думкою, що, можливо, я ніколи не завагітнію ще раз, не відчую копання дитинки в животику, не почую її перший крик, і ніхто мене не назве мамою. Дуже боляче жити з чоловіком, який тебе любить і мріє, що колись ти подаруєш йому синочка чи донечку, а ти знаєш, що цього може ніколи і не бути. І все через аборт, який я зробила у 18 років! Зараз я віддала все, тільки б народити!..
Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!
[b][size=150][url=http://www.noabort.te.ua/nevygadani-istorij/155-iz-tsym-nemozhlyvo-zhyty.html]Із цим неможливо жити…[/url][/size][/b]
[img]http://s4.share.te.ua/b505479/n4bbb3xey.jpg[/img]
Ця історія розпочалася тоді, коли я навчалася на першому курсі університету. Моє безтурботне життя перервала звістка про вагітність. Не можу сказати, що позитивний тест був для мене новиною. Те, що під серцем у мене є нове життя, я відчула ще до затримки, також я знала, що це дівчинка…
Ті почуття, які переповнювали мене всі 6 тижнів вагітності, були настільки чудовими і сильними, що мені здавалося, я можу звернути гори при бажанні. Але вже тоді я знала, що не зможу народити цю дитину: хлопцю, батькові крихітки, ми були непотрібні, мамі було страшно сказати – ось я і наважилася на найбільшу помилку в своєму житті, на ВБИВСТВО. Я втішала себе думками, що обов’язково ще народжу, тільки пізніше, з коханим чоловіком, коли стану самостійною. Під дверима лікаря, який повинен був виписати смертельні таблетки для моєї дитини, я як заспокійливу молитву повторювала про себе: «Це зовсім не шкідливо, ти вип’єш таблеточку – і все закінчиться. А потім ти народиш, обов’язково ще народиш, ти ж так любиш дітей і дуже мрієш про власне дитя.» Щось всередині мене тремтіло від жаху в той момент, з останніх сил хапаючись за життя…
І тільки через місяць я зрозуміла, що стала вбивцею!.. Дівчата, якщо ви не знаєте, що робити зі своєю небажаною вагітністю, послухайте: не робіть дурниць, про які буде шкодувати все своє життя! Моя вам порада – не бійтеся признатися своїм батькам, вони ж вам не вороги. Повірте, я теж боялася розповісти все мамі, але через рік я призналася, а у відповідь почула, що вона ніколи б не дозволила мені це зробити, а дитину виховали б разом…
Ви не уявляєте, як тяжко з цим жити! Зараз я одружена. Ми з чоловіком мріємо про дитинку, але вже рік наші зусилля не приносять результату… У 20 років я живу з думкою, що, можливо, я ніколи не завагітнію ще раз, не відчую копання дитинки в животику, не почую її перший крик, і ніхто мене не назве мамою. Дуже боляче жити з чоловіком, який тебе любить і мріє, що колись ти подаруєш йому синочка чи донечку, а ти знаєш, що цього може ніколи і не бути. І все через аборт, який я зробила у 18 років! Зараз я віддала все, тільки б народити!..
[i]Прихований текст[/i]
