Розмови з дітками про смерть

Минулого року як Маргариті ще не було 3 роки ми їхали до Франківська і вона біля Микулинецького кладовища каже своєму татові ми тут з мамою були і щось там робили вже точно не памятаю що вона тоді говорила. Прийшлося тоді трохи пояснити що це за місце і чому ми там не могли бути. А туту як на зло що не село то цвинтар при дорозі то мали про що говорити ще ближчий місяць.. :crazy:

Зійшлися на тому що коли людина помирає стає хмаринкою і йде на небо до Бога а кісточки тут лишаються, щоб приходити до них і памятати, що був такий то такий.. А потім були часи що ми часто через парк ходили, то питання чому дядьків пообрізали по шию і вони тут стоять були щораз. Потім ми дійшли до того що була війна і в них не було каска і броніжилета і їх поранили і померли але врятували багато інших і тепер вони герої. Тому і памятники стоять. Ну з попереднім все ясно але чому їх обрізали і вони тут стоять так і далі запитувалося :dash:

**Ulkanet** » 09 січня 2015, 03:26

на запитання "що далі???" - то розказую, що того хто помер закопують в землю, а потім він стає невидимим як привид (Каспер) і прилітають ангели і забирають його на небо, там високо над хмаринками.
Поки їй вистачає цієї відповіді. :=):

а нещодавно спитала "нашо тих хто помер закопують в ямку?". Я їй пояснила, що така традиція і так треба. ЇЇ та відповідь не влаштувала. Зате коли я скзала, що якщо не закопувати - то ми не будемо мати де ходити - бо ж вони всі будуть лежати тут біля нас, і треба буде переступати і перелазити через всіх - то її то влаштувало :crazy:

**Ulkanet** » 09 січня 2015, 03:20

в мене як тато помер, то так сталося що якраз мала була з свекрухою - то вона не чула і не бачила як я плакала. ми їй нічого не казали. але вона вже досить доросла і почула, як я з кимось про це говоила і почала питати як то "помер".
потім ми її взяли на 9 днів. ну і коли вже всі на цвинтарі були, віддавали шану, співали жалобних пісень - моя дитина собі надумала танцювати під ті пісня, я її троха шаплата і тихенько гарчала. а тоді вона вирішила на весь голос запитати:
- "Мама, а що це таке? нашо так багато квіточок?"
- "То могила діда Славка. Він дуже хворів і помер"
- "І шо? Його тут закопали?"
- "Так!"
- "А там кого закопали?" (показує пальцями на сусідню могилу - якраз моя бабця, яку тоже звали Уляна)
- "А там баба Уляна"
- "То шо тебе туда закопали??? "
:crazy:

Всі сміялися :crazy:

Потім десь місяць вона мене тероризувала "Коли баба Женя народить діда Славка, бо я вже скучила за ним" :crazy:

Майже місяць прийшлося пояснювати, що баба Уляна - то не я і мене там не закопували, і діда Славка я не народжувала :dash:

Добре що мамина мама ще жива - бо я вже незнаю як би я мала їй пояснювати :crazy:

ще кілька разів були в неї такі запитання: "А коли я помру, то ти мої чорні капчики з квіткою (або іграшки) кому віддаш?" :crazy:

Я питала, а кому вона хоче щоб віддала - казала що нікому, то я пообіцяла залишити собі :hi:

За те що я чи її тато має помирати - вона ще не додумался :crazy:

Кілька разів бачила меленьких дітей на похоранах - це дуже важко. Не вважаю це доречним. Краще знайти кого небудь (сусідку, няню, коліжанку) але не брати малечу на похорон. В нас в селі одну дитину мусили водити до лікаря (тільки щось я не зрозуміла ту жінку чи то до психолога чи до психіатра) - після похорону прабаби дитина дістала такий сильний стрес :cray:

Доречі коли мені було 5 років, а братові 4 - нас мама тоже взяла на похорон нашого прадіда :dash:

Я не памятаю емоцій, але добре памятаю машину, купу людей, гріб і діда :dash:

**Natalinda** » 09 січня 2015, 02:23

Галина про Біблію відповіла тут viewtopic.php?p=298689#p298689

Доречі ми не тільки про дочку Яіра, яку Ісус оживив, прочитали в той вечір, і а про те, що роблять сніг кроти, які помирають. Я щось забула на чому ми закінчили читати "Хто зробить сніг". :hi:

Чоловіка то прям аж трясе від таких розмов)))) Ну але вони в нас почалися після смерті чоловікової бабці. (Юриної прабабці) Бабця (Юрина) дуже переживала і довший час плакала і пречитала, і навіть Юру питала "а памятаєш ту стареньку бабцю, що на ліжку сиділа, її поховали тепер", ... ну і купа сліз. Якось і свекруху не хотілося ображати, але і оце плакання малій дитині мене бісило, то таки попросили щоб вона трохи контролювала емоції. Мене перші рази то теж так трохи страшили такі розмови, але розповідала все, про що питав. Зараз з гумором ставлюся))))
Запитувала його навіщо йому це все знати) - "А як мене мої дітки будуть питати, то я як їм розкажу?" - :ha:

дійствітєльно :hi:

Він зараз знає що помирають всі. Переважно помирають старенькі, або ж на війні, або ж тяжкохворі. Але напевне я поспішила з тим що і я стану старенькою)))))) бо дитина вже не раз чуть не питала "коли?"))))) знаєте як в анігдоті))))) "мамо, я на цвинтарі за місце домовився, щоб на пятницю були готові" :ha:

Що розповідаєте діткам ви? Коли вони почали цікавитися? Рзкажуєте про життя вічне, чи про реінкарнацію?
З якого віку вважаєте доречним/потрібним брати дітей на похорон?
Я не одноразово спостерігаю досить малих дітей, дошкільників....чомусь думаю що це зайве

Розмови з дітками про смерть

Відповісти

Розгорнутий вигляд Огляд теми: Розмови з дітками про смерть

Re: Розмови з дітками про смерть

Re: Розмови з дітками про смерть

Re: Розмови з дітками про смерть

Re: Розмови з дітками про смерть

Re: Розмови з дітками про смерть

Re: Розмови з дітками про смерть

Re: Розмови з дітками про смерть

Re: Розмови з дітками про смерть

Re: Розмови з дітками про смерть

Re: Балачки: ні про що і про все 8