erinaceus » 06 липня 2017, 18:18
TYulia Рамки точно мають бути. З того, що я читала, то своїми криками-плачами діти часто випробовують батьків на міцність. Скільки у них вистачить терпіння і сили відстоювати ті такі рамки. І батьки в тому плані мають бути непохитними. Як би це збоку не здавалося жорстоко моментами, але в кінцевому варіанті для дитини це буде в плюс.
Існує думка, навіть якщо батьки дуже хочуть бути друзями для своїх дітей, все ж вони мають проявляти свій авторитет і силу. Встановлювати рамки, контролювати, нести відповідальність. Бо в силу свого віку і розуму, дитина сама це не в змозі зробити. Вона не завжди навіть може справитися зі своїми емоціями. Але з вищеописаною методикою поведінки батьків вона буде розуміти, як би важко їй було, є хтось старший, який завжди допоможе, вкаже, як можна робити, як ні. І в майбутньому буде дотримуватися цієї лінії. Не знаю, чи змогла правильно пояснити, але якось так.
З власних спостережень можу сказати, що до моєї дитини треба говорити не один раз. Він часто настільки зосереджений на тому, що робить, що мене просто не чує. І іноді, щоб вивести його з того стану, треба сказати голосніше і емоційніше. Але зі свого дитинства чітко пам'ятаю, як то неприємно, коли на тебе кричать і сварять, починаєш боятися такого прояву емоцій... Тому дуже не хочу кричати на свою дитину (хоч і буває зрідка), щоб у нього не було такого ж страху.
[b]TYulia[/b] Рамки точно мають бути. З того, що я читала, то своїми криками-плачами діти часто випробовують батьків на міцність. Скільки у них вистачить терпіння і сили відстоювати ті такі рамки. І батьки в тому плані мають бути непохитними. Як би це збоку не здавалося жорстоко моментами, але в кінцевому варіанті для дитини це буде в плюс.
Існує думка, навіть якщо батьки дуже хочуть бути друзями для своїх дітей, все ж вони мають проявляти свій авторитет і силу. Встановлювати рамки, контролювати, нести відповідальність. Бо в силу свого віку і розуму, дитина сама це не в змозі зробити. Вона не завжди навіть може справитися зі своїми емоціями. Але з вищеописаною методикою поведінки батьків вона буде розуміти, як би важко їй було, є хтось старший, який завжди допоможе, вкаже, як можна робити, як ні. І в майбутньому буде дотримуватися цієї лінії. Не знаю, чи змогла правильно пояснити, але якось так.
З власних спостережень можу сказати, що до моєї дитини треба говорити не один раз. Він часто настільки зосереджений на тому, що робить, що мене просто не чує. І іноді, щоб вивести його з того стану, треба сказати голосніше і емоційніше. Але зі свого дитинства чітко пам'ятаю, як то неприємно, коли на тебе кричать і сварять, починаєш боятися такого прояву емоцій... Тому дуже не хочу кричати на свою дитину (хоч і буває зрідка), щоб у нього не було такого ж страху.