Я перд весіллям, кричала що не хочу його прізвища, то скандал був страшний. Але все таки взяла прізвище чоловіка і син на татковому прізвищі. Для нас це ознака нашої сімї її єдності, не знаю як краще пояснити.

В мене прізвище чоловіка і в доці також. Правда, я своє хотіла залишити перед весіллям, на що чоловік довго ще на мене ображався.

У нас теж, всі на прізвищі татка. Адже це сім"я. Мені було б дико коли всі на свої прізвищах лишаються.

в обох дітей чоловікове прізвище, та і в мене також

В мене моє прізвище, я ого не збиралась міняти. Дуже багато локументів на мене.
Дочка носить прізвище батька.

в мене моє прізвище, в доці чоловіка, ми це обговорили ще на другому побаченні, правда батьки мої та його під РАГСом дооовго читали свідоцтво про шлюб і не могли нічого зрозуміти, для них то був сюпрііз

Русік написав:Зараз часом таки називаю себе прізвищем чоловіка - в тих випадках, коли мова йде про дитину. Наприклад, якщо дзвоню до дільничого лікаря, чи в садочку, в школі. Там знають тільки прізвище чоловіка, і я щоб не казати "мама Миколи такого-то" представляюсь чоловіковим прізвищем.

аналогічно. Поки поясниш, поки шо. Це в мене був прикол одного разу. Коли я працювала на роботі, то мене всі знали, як Любу з моїм прізвищем. Коли я вийшла заміж, то якраз мінявся колектив і більшість вирішили, шо моє прізвище - то чоловікове уже. І от коли я народила малу, мене вітали в газеті і написали: "Вітаємо з народженням донечки Любу і Рому... і тут моє дівоче прізвище вліпили". Ромка довго ржав, шо йому фамілію поміняли)))) і всі потім ржали, коли я пояснила, шо його прізвище - інше

Я лишили дівоче прізвище. На фоні того, що я взагалі не хотіла виходити заміж (тобто оформляти юридично), то моє прізвище - це мій останній оплот незалежності)
Це ж МОЄ прізвище! МОЄ! Це частина мого імені. І "ребрендингу" я не потребую)

Чоловік троха возмущався, а тепер це привід мене підколоти))

Дуже смішно було в день одруження в Рагсі: перед тим. як зайти до святкової зали, тітонька підішла до мене й каже: "Я вже йду друкувати свідоцтво. Ви точно лишаєте своє прізвище?" Ніби я від її слів мала передумати)))

Син на чоловіковому прізвище. Інакше він би точно образився, і то сильно! Получилось би, що я його виставляю підкаблучником. а йому думка оточуючих дуже важлива.
Зараз часом таки називаю себе прізвищем чоловіка - в тих випадках, коли мова йде про дитину. Наприклад, якщо дзвоню до дільничого лікаря, чи в садочку, в школі. Там знають тільки прізвище чоловіка, і я щоб не казати "мама Миколи такого-то" представляюсь чоловіковим прізвищем.

Маю подвійне. Дитина чоловікове. А тепер хочу вегнути своє- задовбалась стільки букв писати.

Я в дєвічєствє думала, що лишу своє прізвище або візьму подвійне. Але в дитини має бути татове - і юридично легше, та і чому не мало би бути татове? ОДразу виникає питання: а дитина не татова?
У нас всіх зараз татове. Трохи легше, ніж моє дівоче. Але за дівочим скучаю...
Права в мене на дівоче, просто вожу з собою ще копію свідоцтва про одруження.

Поясність мені темній, який сенс давати дитині маминське прізвище? Або взагалі дітей на різні прізвища писати? Це я не в образу, просто цікаво і хочу зрозуміти. Особисто мені здається, що чоловікові десь, може навіть підсвідомо, образливо, що його - батька!!! - так обійшли. ОДна справа, коли жінка залишає собі дівоче (я хотіла, щоб в нашій гілці прізвище не втратилося ну і просто так :: ), а коли дитина на маминому, складається враження, що для батька то прийомна дитина.