TaniaPicaSSo » 02 грудня 2014, 20:42
Свій 2009 рік я памятаю дуже детально. Він був для мене дуже важким та багато в чому переломним.
Мені було 23. Почався рік із закінчення мого річного перебування у Німеччині в якості опер. Я проживала разом із сім"єю та доглядала за їхніми дітьми. Сім"я була чудова, ставились до мене добре, але мені морально все одно було дуже важко. Практично не було друзів чи якогось постійного кола спілкування. Як тільки хтось і з"являвся, з ким я товаришувала, відразу та людина переїжджала кудись далеко в інше місто. Я постійно не знаходила собі місця. Хоча я багато подорожувала, ходила на виставки, концерти, каталась на велосипеді, на ковзанах і т.д., але все одно весь час відчувала себе не в своїй тарілці. В березні закінчувалась моя віза, і час було вирішувати, що робити далі. І хоч, як я писала, мені там було дуже важко, але все одно помалу звикалося і вже хотілося там залишитись. В лютому я здала екзамен на знання німецької мови, який давав мені шанс поступити там в якийсь універ. На підготовку до того екзамену і на сам екзамен в мене пішло купу часу і грошей, і при тому я так і не була впевнена, чи воно мені таки знадобиться. Так досі й не знадобилось.
І в березні я повернулась додому. Відчуття були дуже змішані. З одного боку вдома психологічно було комфортніше. Сім"я, друзі таки робили свою роботу. Але з іншого боку, вже тягнуло туди назад. І знову я була не в своїй тарілці. Найважче було з моїм тодішнім хлопцем, теперішнім чоловіком. Ми зустрічались ще до того, як я поїхала у Німеччину, і весь той рік зідзвонювались, списувались, двічі я приїжджала. Спершу ми думали, що у нього теж вийде туди поїхати, але згодом це виявилось нереальним. Цілий рік ми страшенно сумували одне за одним, а коли я повернулась, виявилось, що ми обоє змінились, відвикли. Тож наші стосунки почали тріщати по швах. Я хотіла повернутись назад, а це би точно означало кінець для нас. І хоч я цього не озвучувала, він саме все відчував і розумів
Але навіть якби я повернулась в Німеччину, це могло би бути не раніше жовтня, коли починається навчання. До того часу по-любому потрібно було чимось займатись, знайти якусь роботу. Я близько двох місяців носила своє резюме всюди, де тільки можна, дзвонила, шукала роботу повсюди, але все виглядало дуже безнадійно
Ще батьки підливали масла в вогонь, коментуючи, що ростили мене довго, вчили, а тепер така доросла дитина з освітою сидить в них на шиї
Десь ближче до червня все почало якось потихеньку налагоджуватись. Я знайшла роботу, мій хлопець теж (бо до того був на дуууже вільних хлібах), і ми якось по новому звикли одне до одного. З вересня ми вирішили разом жити. І нарешті за довгий час я знайшла відчуття спокою, мені було комфортно і затишно. Це тепер я розумію, що ми були надзвичайно бідні, мали абсолютно неперспективні роботи з жалюгідним заробітком, винаймали страшненьке житло, від якого мої батьки були в шоці. Ну вони тоді від багато чого були в шоці. Але ми тоді були по-справжньому щасливі. Про повернення назад в Німеччину в мене не було вже ніяких думок. Мені було добре тут і зараз, точніше тоді і там
З вересня я також почала ходити в басейн. Не рахуючи катання на велосипеді, я вперше вирішила зайнятися спортом добровільно. Я дуже не любила фізкультуру в школі і в університеті, і в мене склалось відчуття, що це щось надзвичайно нудне та непотрібне. Тож я навіть подумати не могла, що колись добровільно буду займатись спортом. Але тут раптом я відчула, що нарешті доросла до цього, і мені це потрібно. Більше того, мені це подобається
Отакий був для мене рік. Рік сильних змін та дорослішання.
Трошки фоток за той рік:
Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!
Свій 2009 рік я памятаю дуже детально. Він був для мене дуже важким та багато в чому переломним.
Мені було 23. Почався рік із закінчення мого річного перебування у Німеччині в якості опер. Я проживала разом із сім"єю та доглядала за їхніми дітьми. Сім"я була чудова, ставились до мене добре, але мені морально все одно було дуже важко. Практично не було друзів чи якогось постійного кола спілкування. Як тільки хтось і з"являвся, з ким я товаришувала, відразу та людина переїжджала кудись далеко в інше місто. Я постійно не знаходила собі місця. Хоча я багато подорожувала, ходила на виставки, концерти, каталась на велосипеді, на ковзанах і т.д., але все одно весь час відчувала себе не в своїй тарілці. В березні закінчувалась моя віза, і час було вирішувати, що робити далі. І хоч, як я писала, мені там було дуже важко, але все одно помалу звикалося і вже хотілося там залишитись. В лютому я здала екзамен на знання німецької мови, який давав мені шанс поступити там в якийсь універ. На підготовку до того екзамену і на сам екзамен в мене пішло купу часу і грошей, і при тому я так і не була впевнена, чи воно мені таки знадобиться. Так досі й не знадобилось.
І в березні я повернулась додому. Відчуття були дуже змішані. З одного боку вдома психологічно було комфортніше. Сім"я, друзі таки робили свою роботу. Але з іншого боку, вже тягнуло туди назад. І знову я була не в своїй тарілці. Найважче було з моїм тодішнім хлопцем, теперішнім чоловіком. Ми зустрічались ще до того, як я поїхала у Німеччину, і весь той рік зідзвонювались, списувались, двічі я приїжджала. Спершу ми думали, що у нього теж вийде туди поїхати, але згодом це виявилось нереальним. Цілий рік ми страшенно сумували одне за одним, а коли я повернулась, виявилось, що ми обоє змінились, відвикли. Тож наші стосунки почали тріщати по швах. Я хотіла повернутись назад, а це би точно означало кінець для нас. І хоч я цього не озвучувала, він саме все відчував і розумів :sad:
Але навіть якби я повернулась в Німеччину, це могло би бути не раніше жовтня, коли починається навчання. До того часу по-любому потрібно було чимось займатись, знайти якусь роботу. Я близько двох місяців носила своє резюме всюди, де тільки можна, дзвонила, шукала роботу повсюди, але все виглядало дуже безнадійно :impossible: Ще батьки підливали масла в вогонь, коментуючи, що ростили мене довго, вчили, а тепер така доросла дитина з освітою сидить в них на шиї :cray:
Десь ближче до червня все почало якось потихеньку налагоджуватись. Я знайшла роботу, мій хлопець теж (бо до того був на дуууже вільних хлібах), і ми якось по новому звикли одне до одного. З вересня ми вирішили разом жити. І нарешті за довгий час я знайшла відчуття спокою, мені було комфортно і затишно. Це тепер я розумію, що ми були надзвичайно бідні, мали абсолютно неперспективні роботи з жалюгідним заробітком, винаймали страшненьке житло, від якого мої батьки були в шоці. Ну вони тоді від багато чого були в шоці. Але ми тоді були по-справжньому щасливі. Про повернення назад в Німеччину в мене не було вже ніяких думок. Мені було добре тут і зараз, точніше тоді і там :hi:
З вересня я також почала ходити в басейн. Не рахуючи катання на велосипеді, я вперше вирішила зайнятися спортом добровільно. Я дуже не любила фізкультуру в школі і в університеті, і в мене склалось відчуття, що це щось надзвичайно нудне та непотрібне. Тож я навіть подумати не могла, що колись добровільно буду займатись спортом. Але тут раптом я відчула, що нарешті доросла до цього, і мені це потрібно. Більше того, мені це подобається :hi:
Отакий був для мене рік. Рік сильних змін та дорослішання.
Трошки фоток за той рік:
[i]Прихований текст[/i]
