У мене все починалось з класу другого-третього, потім зір виправився, а в інституті впав остаточно, тоді ж купила окуляри, щоб лекції слухати. Дивилась вдома телевізор, по вулиці продовжувала ходити без і примружуватись
. Після народження першої дитини стало трохи краще (мабуть тому, що робота за компом, а вдома того не було).
Потім знову робота... мій директор аж очі округлив, коли побачив мене в окулярах :grin:
Літом мені було важко ходити по вулиці, тому хотіла хамелеони (брат з ними ходить вже дуже давно і постійно, зараз навіть не знаю у кого з нас гірший зір), мені запропонували лінзи (у мене на додачу ще й астегматизм, ну "ШБ пливають").
Було дуже кумедно як я перший раз пробувала одягати лінзи, дохтур казав... ну не знаю, дівчина наче з нафарбована, а в око лінзою попасти не може
. Спочатку було дуже дивно. Але окуляри мені не йдуть, тому лінзи для мене спасіння і додаткова впевненість (в окулярах я виглядаю як Катя Пушкарьова у перших серіях
).
Щоправда прийшовши додому я стараюсь лінзи зняти. Після двох років носіння зір не впав! Так що тут мабуть справа особиста, але спробувати можна. У мене специфічні лінзи з міткою вертикалі (хто носив лінзи для астегматиків знає), вони мають бути вертикально зорієнтовані і не крутитись, бо якщо вони повертаються, то ти гірше бачиш - усе пливе.
Було кумедно як я родити йшла в окулярах
, акушерка перепитувала, чи можна мені родити самій
(гиги, одного вже сама родила! )