Виховання хлопчика, виховання дівчинки.

[mala-karta]

Поясніть, будь-ласка, яким чином повинно відрізнятись виховання хлопчиків і дівчаток? І чи повинно?

[Псіхея]

Виховання дівчинки й хлопчика завжди відрізняється, хочемо ми того чи не хочемо. Інше питання наскільки суттєво воно відрізняється. В суспільстві давно вжився поділ кольорів на хлопчачі та дівчачі, за роки існування людства встановилися певні гендерні відмінності.

Приблизно в три рочки коли дитина починає цікавитися питаннями статі та усвідомлює свою приналежність до однієї з них, батькам важко щось зробити для того щоб виховувати хлопчика як дівчинку, чи навпаки. Дітки все бачать, розуміють, копіюють.

Звісно ж немає нічого страшного коли хлопчик грається ляльками, а дівчинка машинками. Пригадайте лиш, якої статі відомі кулінари, модельєри....

Найкраще прислухатися до своєї інтуїції, і якщо хлопчик страшенно хоче готувати їсти лялькам, то не варто йому це забороняти, адже навіть в такому віці заборонений плід є найбільш бажаним. Навіщо ж акцентувати увагу дитини на таких речах. Дуже часто хлопчики спочатку граються у дівчачі ігри саме через те що практично весь час перебувають з мамою, тому і копіюють маму. Чим старшою стає дитина тим більше різних стилів поведінки вона бачить, щось її зацікавлює, щось ні. Те що зацікавлює дитина переносить в гру. Тому не варто сильно акцентувати на цьму увагу.

Хоча звісно якщо є моменти які вас насторожують в дитячій грі - то краще проконсультуватися у психолога, щоб він або підтвердив ваші підозри, або навпаки розвіяв їх.

Дуже важко коротко відповісти на поставлене вами запитання. Підсумувавши можу сказати сильної різниці робити не потрібно. Головне як для хлопчиків так і для дівчаток щоб їх виховували з любовю та в любові, чого я вам щиро бажаю

[Псіхея]

Хочеться ще додати уривок статті про гендерні відмінності, яка містить деякі відповіді на поставлені вами запитаня. Там трохи багато букв, та впевнена що ті мами які цікавляться питаннями виховання почерпнуть для себе багато цікавого і задумаються над деякими буденними речами.

Основне я спробувала виділити жирним шрифтом для того щоб ті хто не любить багато читати, прочитали основне.

ГЕНДЕР ТА ГЕНДЕРНА ДИСКРИМІНАЦІЯ | +

І. Гендер та гендерна дискримінація
Людина не обирає, ким народиться: чоловіком чи жінкою. Але, на жаль, саме стать починає визначати все її або його подальше життя.
З дитинства дітей не тільки вдягають по-різному — залежно від того, хлопчик це чи дівчинка, але й по-різному до них ставляться, встановлюють різні правила поведінки. Що ми говоримо хлопчику, а що дівчинці?
«Дай здачі, ти ж хлопчик» (може, саме такими словами закладають майбутню агресивну поведінку). «Не плач, ти ж не дівчинка» (на вашу думку, як після цих слів буде ставитись хлопчик до дівчинки - як до плакси, як до нижчої істоти). «Будь охайною, не забруднися, ти ж дівчинка» (а що, хлопчикам не потрібно бути чистими і охайними?), «Поводь себе тихіше, будь скромнішою, ти ж дівчинка» (а якщо дівчинка смілива й ініціативна, то невже це погано?)
У такий спосіб сім'я й оточення закладають дітям різні стандарти поведінки. Ці різні, залежно від статі, правила потім транслюються і підтримуються всіма суспільними інституціями: починаючи з дитячого садка, школи, армії і закінчуючи різними державними установами. Не останню роль у цьому процесі відіграє культура: книги, кінофільми, ЗМІ. Так поступово формуються стереотипні ролі чоловіка і жінки, які суспільство починає вважати вродженими, властивими жінці чи чоловікові з моменту народження. Насправді ми успадковуємо лише стать та статеву відмінність. Під біологічною статтю (sex) розуміються анатомічні та фізіологічні особливості людини: зовнішні статеві ознаки, репродуктивна функція — здатність до зачаття і народження дитини. І тут різниця між чоловіком і жінкою очевидна. Скажімо, чоловіки не можуть народити дитину, але вони, як правило, вищі і сильніші. Жінка, на відміну від чоловіків, виношує в своєму лоні дитину та годує немовля своїм молоком.
Але, крім біологічної, можна виділити так звану соціальну стать — гендер. Термін «гендер» (gender — англійською мовою — «рід») означає стать як соціальне поняття і явище. Чоловік і жінка — культурний продукт своїх суспільств, тому відчуття належності до визначеного гендеру виховується все життя, протягом якого він або вона засвоюють ті поведінкові нормативи, які будуть їх характеризувати як чоловіка або жінку. Ці соціостатеві (гендерні) ролі чоловіка або жінки нав'язуються через одяг і поведінку (змалечку у дітей вже різний одяг, різні іграшки, потім — різні обов'язки в родині), через формування різних психологічних якостей (сім'я і школа заохочують розвиток одних якостей, а інших - притримують, залежно від того, хлопчик це чи дівчинка), через розвиток здібностей дівчат і юнаків у визначеному напрямку, через настанови чоловікам і жінкам займатися різними видами діяльності, мати різні професії тощо. У такий спосіб виникає поняття традиційної чоловічої і традиційної жіночої гендерної ролі.
Як же зрозуміти, де гендерні відмінності між людьми, а де статеві?
Біологічна стать і її функції не змінюються в категоріях «час-простір», тоді як гендер і його настанови змінюються. І дві тисячі років тому жінки народжували дітей і вигодовували їх своїм молоком: у Японії, в Україні чи Америці — всюди чоловік залишався чоловіком з усіма його статевими ознаками і функціями. Отож, це - статеві відмінності між людьми. Сто років тому деякі вчені цілком серйозно дискутували, чи можуть жінки вивчати математику, і доходили висновку, що вища освіта не дасть змоги жінці народжувати дітей. А сьогодні в Україні більшість людей із вищою освітою - жінки. І нічого страшного не відбувається, як і тоді, коли жінки вдягають штани, успішно займаються політикою і бізнесом, що було б неможливо кілька сотень років тому. На жаль, і сьогодні можливість самореалізації жінки суттєво відрізняється, наприклад, в Україні і, скажімо, в Афганістані. Отже, такі відмінності у суспільному становищі жінок і чоловіків залежно від часу і простору є гендерними.
Ці ролі викликають також гендерний поділ праці, тобто, виробнича і домашня діяльність розподіляється в залежності від статі людини: як правило, чоловіки займають більш престижні і високооплачувані посади; як правило, жінки виконують хатню роботу; як правило, для жінок і чоловіків існує неписана заборона на деякі професії.
Звичайно, жінка в нашій країні може стати майором спецназу, але для цього вона має докласти набагато більше зусиль, ніж чоловік. Закон не забороняє чоловікові працювати нянею в дитячому садку, але навряд чи його візьмуть на цю роботу чи він сам схоче піти на неї. Негативна громадська думка стосується й тих чоловіків, які вирішують присвятити себе вихованню дітей і створенню сімейного затишку, в той час, як його дружина буде працювати. Чому?

Бо від чоловіка очікують, що основна мета його життя — робота і кар'єра. А сфера ініціативи жінок — дім і сім'я. Тобто, гендерні норми поведінки людини постійно підтримуються соціальними сподіваннями оточуючих. Існує гендерний соціальний контроль, виражений у формальному і неформальному схваленні та винагороді «правильної» поведінки і в покаранні соціальною ізоляцією та презирливим ставленням до поведінки, яка випадає з рамок «чоловічої» або «жіночої» ролі. Отже, можна говорити про існування гендерної ідеології, яка виправдовує існування соціостатевих ролей та по-різному оцінює ці ролі. Нехай ця ідеологія носить часто підсвідомий характер, але вона існує і реально впливає на життя і погляди більшості людей. Гендерна ідеологія диктує різний сценарій сексуальної поведінки: для чоловіка припустима більша сексуальна свобода і сексуальна агресивність, жінка, у свою чергу, розглядається як пасивний сексуальний об'єкт. Тобто, у суспільстві існує подвійний стандарт моралі: один — стосовно чоловіків, і зовсім інший — стосовно жінок.

II. «Що таке «гендерні стереотипи»? »
Саме слово «стереотип» походить від об'єднання двох грецьких слів: stereos — «твердий» і typos — «відбиток» і означає спрощене, схематичне, часто викривлене уявлення про щось або про когось. Кожен з нас, сприймаючи інших людей та їхню поведінку, часом спрощує або узагальнює картину. Тобто, стереотипи — штампи, які люди використовують, щоб просто зрозуміти явища, які потребують більш складних, інтелектуальних зусиль. Гендерні стереотипи відображають погляди суспільства на поведінку, яка очікується від чоловіків або від жінок.
Чому гендерні стереотипи є шкідливими? Вони призводять до обмеження розуміння і сприйняття окремої особистості. Через них ми вважаємо статеві відмінності більш істотними і вагомими, ніж індивідуальні, особистісні. Такі суспільні міфи свідомості не дають людям можливості реалізувати свій багатий потенціал людини, обмежують її права і ведуть до дискримінації. Особливо страждають права жінки, тому що гендерний стереотип підтримує традиційну суспільну думку про те, що головне призначення жінки — подобатися чоловікові, бути матір'ю, хатньою господинею, хоча існують жінки, для яких робота і професійна кар'єра така ж велика цінність, як для чоловіків. Але жінку змушують приносити свій талант, розум і енергію на вівтар сімейного життя.
Чи означає це, що жінка повинна категорично відмовитися від сім'ї на користь роботи і кар'єри?
Звичайно, ні. Йдеться про те, що це повинно бути її вибором: робити кар'єру чи віддавати весь свій час сім'ї.

[Псіхея]

Ну і ще одна стаття, яку можете підсунути почитати і вашим чоловікам ;-)

ВИХОВУЄМО ДИТИНУ РАЗОМ | +

Давайте поміркуємо про те, які ролі грають чоловік і жінка у своєму житті. Чи завжди комфортно ми почуваємося в цих ролях? Яким ми виховуємо хлопчика, а якою - дівчинку? Яку роль виконують батько та мати, виховуючи дитину? Для чого дитині батько, а для чого мати? Як ми повинні поводитися, щоб виховати гарну людину?
Кожна людина у своєму житті грає багато ролей. У різні моменти ми - пасажири в транспорті, учні, студенти, співробітники, керівники чи підлеглі, покупці. Але, крім того, ми завжди залишаємося собою (жінкою чи чоловіком).
Чи помічали ви, що ми, як чоловік та як жінка, по-різному виконуємо свої ролі? По-різному сприймаємо світ, звертаємо увагу на різні речі, приймаємо рішення, поводимося в складних ситуаціях.
Як виховується чоловік і жінка? Хто їх виховує? Як формуються жіночі й чоло¬вічі риси та особливості? Чому є жінки, схожі на чоловіків, і чоловіки, які нагадують жінок? Чи нормаль¬но це?
Чоловіки та жінки, безумовно, різні. Але також вони, безумовно, рівні. Вони рівні в праві бути такими, якими вони є; мати те, що вони хочуть; мріяти і здійснювати свої мрії.
Кого ви чекали, коли мала народитися ваша дити¬на? Хлопчика чи дівчинку? За даними одного з досліджень, у 80% сімей у всьому світі чекають на хлопчика. Чи запитували ви себе, чому?
В одній молодій сім’ї всі дев'ять місяців чекали на хлопчика. Батько, звертаючись до дитинки, називав її тільки «він». Мріяв, як він буде виховувати сина. Але народилася донька. Батько був у розпачі. Він останнім прийшов до пологового будинку. Хоча дружину дуже кохав. Він казав: «Я не знаю, що тепер робити. Із сином я знав, що робити, а що робити з донькою, ніяк не зрозумію».
Чоловіки вважають, що їм буде легше виховувати сина. Тоді чому майже всі чекають на хлопчика, радіють, коли він народжується, а потім батько любить більше дівчинку, а з хлопчиком не знає, що робити. Не може знайти спільної мови.
Давайте спробуємо в цьому розібратися. Візьмемо за приклад ідеальну ситуацію. У сім'ї є й мама, і тато. Вони люблять один одного. Вони чекають на свого первістка. І от дитина народжується. Нехай це буде хлопчик. Які обов'язки бере на себе мати, а які - батько? Яку роль вони виконують? Чи є специфічною роль батька?
Мати доглядає дитину, проводить із нею майже весь час, пестить її, цілує. Назвемо цю роль мами - «любляча турботлива мама». Це все може робити й батько. Є чоловіки, яким дуже подобається доглядати дитину. І вони це роблять із задоволенням.
Яка ж тоді суто чоловіча роль? Може, це роль «захисника»? В наш час ми розуміємо цю роль дещо інакше. У нас немає війни. Нашим чоловікам не потрібно нас захищати кожного дня. І здається, що ми, жінки, й самі впораємося.

Виявляється, що - ні. Коли ми, жінки, беремо на себе не властиву для себе роль, ми не можемо якісно виконати жодної з ролей. У нас немає часу й сил любити, тому що ми ще й захищаємо.
Мабуть, захист нам потрібен завжди. Не завжди від ворогів. Але завжди - як упевненість, сила, опора, підтримка.
…………………………………………………………
Що ми дозволяємо дівчинці, а що ми дозволяємо хлопцеві?
Згадайте, як ви реагуєте, коли хлопчик починає плакату. Найчастіше ми кажемо: «Припини! Ти ж хлопчик. Хлопчики не плачуть!» А що ми кажемо, коли дівчинка починає кричати чи битися. Згадуєте? «Ти ж дівчинка! Хіба так можна?» І куди, на ваш погляд, дитині подіти свій гнів чи сльози? Адже вони є. Вони вже виникли.
Змалечку ми привчаємо хлопчика не виявляти свої слабкості. Кажемо: «Ти повинен бути сильним!» І це нормально. Чоловік пови¬нен бути сильним. Але потім ми скаржимося на бездушність наших синів. Можна сказати: «Я знаю, що ти сильний. Я вірю, що ти обов'язково вирішиш цю проблему. І я співчуваю тобі. Я знаю, що тобі зараз дуже важко. Чим я можу тобі допомогти?» Це дуже важливо робити.
Тоді хлопчик буде рости водночас і сильним, і чутливим. Він буде впевнений у собі та у своїх силах, з одно¬го боку. А з іншого, він буде знати, що може звернутися по допомогу, якщо йому буде важко.
Коли ми кажемо дівчинці: «Не гнівайся. Не бийся», - тим самим ми привчаємо її мовчати, коли її ображають, приховувати свої почуття, терпіти. Звичайно, не прийнято привчати дівчинку захищатися кулаками. Але, все ж таки, дуже важливо навчити її захищатися Дівчинка має право відчувати злість.
Давайте визнаємо, що дівчинка має право відчувати злість, навіть виражати її так само, як і хлопець. І навіть коли не вистачає слів, вона має право застосувати силу для захисту себе.
Ми не маємо на меті переконати вас у тому, що по¬трібно вчити дівчинку битися. Важливо вчити її й інших засобів захисту. Можна сказати їй: «Я бачу, що ти сердишся, і це нормально. Не треба битися одразу. Є інші способи захищати себе. Ти можеш сказати кривднику: «Мені не подобається, що ти мене ображаєш. Якщо ти будеш робити це надалі, я буду захищатися». Можна сказати також, що ви готові допомогти їй придумати разом, як потрібно було вчи¬нити в цьому чи подібному випадку. Так ви покажете дівчинці, що захищати себе - це добре. Тільки важливо вибрати придатну для цього форму.
А взагалі, чи замислювалися ви колись, яку людину ви хочете виховати? І що ви для цього робите?
Буває так, що мама й тато хочуть бачити свого хлопця сміливим та рішучим. А при цьому кожного дня мама все робить за сина, не дає жодного кроку ступити самому, каже: «Краще я сама все зроблю. В мене вийде швидше». Батько називає хлопця вайлуватим, нерішучим. Який результат? Дитина стає ще більш нерішучою та не¬впевненою у собі.
Батько запитує сина: «Чи багато це часу – 10 хвилин?» Син відповідає: «Небагато». Батько: «Чи можеш ти 10 хвилин кожного дня прибира¬ти свою кімнату?» Син на¬чебто погоджується. Минає кілька днів, усе залишається, як і раніше. Нічого не зміни¬лося. Кімната, як і раніше, залишається неприбраною.
Давайте поміркуємо, чому так сталося. Тато хоче, щоб син виріс відповідальним та охайним. І метод обрав, здавалося б, придатний для цього. Проте бажаного результату не отримав.
А як зробили б ви?
Виявляється, що в цій сім'ї за прибирання відпові¬дає мати. І, не залежно від того, прибере син свою кімнату чи ні, вона буде прибрана мамою. Їй це простіше, ніж витрачати час та емоції на навчання дитини.
Перше, що потрібно зробити - це припинити прибирати кімнату сина зовсім, якщо він уже дорослий. Це - його кімната, і він повинен прибирати її самостійно. Далі, якщо це його кімната, він сам повинен вирішувати, коли і як її прибирати. До нього приходять друзі, і навряд чи йому захочеться запрошувати їх у неприбрану кімнату. А особливо, коли з'являться дівчата.
Коли дитина ще не достатньо доросла, щоб відповідати за прибирання кімнати, важливо не поспішати й ви¬ділити окремий час для навчання охайності. Перш за все, батьки повинні бути охайними самі. Якщо у вас у самих речі розкидані будь-де, не сподівайтеся, що ваші діти почнуть прибирати свої речі. Крім того, важливо помічати, коли дитина прибирає свої речі чи робить ще щось, що можна віднести до прояву охайності. Похваліть дитину. Скажіть їй, що ви дуже радієте, коли вона прибирає.
Розкажіть близьким та знайомим, як вас порадувала ваша дитина. Важливо, щоб дитина це чула. Тоді їй захочеться радувати вас і надалі. А якщо ви будете сприймати це як належне, дитина дуже швидко знову стане неохайною. Важливо не зупинятися. Коли ви привчаєте дитину до чогось, вона потребує заохочення. Дуже важливо радіти успіхам вашої дитини. Особливо це важливо робити, доки це не стане звичкою дитини.
Адже коли дитина зроби¬ла щось не так, вона дізнається про це одразу. А от коли все добре, чомусь ми це сприймаємо як належне. Отже, ми ніби закріплюємо тільки недоліки. І ще й як закріплюємо! Пам'ятаємо довго. Нагадуємо декілька разів.
Обов'язково згадуйте про те, коли дитина поводилася добре, при цьому не шантажуючи її цим. Просто констатуйте факт: «Як ти гарно миєш посуд!» Психологи вважають, що треба хвалити дитину не тільки за те, що вона зробила, а й навіть і за спробу щось зробити. Тоді ваша дитина разом із вами почне помічати свої достоїнства.
Зверніть вашу увагу на те, що тут немає ніякої різниці, хлопчик це чи дівчинка. І він, і вона повинні бути охайними, вміти прибрати свою кімнату, приготувати їжу тощо.
Цікаво, що коли дитина зростає, ми вчимо її роботи по дому. А коли дитина ви¬ростає, чомусь постає питання - чия це справа - жіноча чи чоловіча. Чого б це? Хлопчики з великим задоволенням виконують хатню роботу й мамі допомагають, поки вони маленькі і не знають, що не - жіноча робота. А от виростають, і ми самі переконуємо і їх, і себе, що це не чоловіча справа. А може, все ж таки, це сімейна справа, спільна?
Дитина зростає. І ми помічаємо, що в якихось справах вона краща за інших, а в деяких - не дуже. Чи знає¬мо ми особливості своєї дитини? До чого вона здібна, а до чого - ні?
Чи помічали ви, як реагує ваша дитина, коли ви її критикуєте? У дитини одразу псується настрій. Вона ніби згасає. Після критики дитина ще менше хоче робити те, що ви від неї хотіли.
Згадайте, як ви самі сприймаєте критику, як ви реагуєте. Чи подобається вам те, що вам кажуть? І головне, чи хочеться вам стати кращим, коли ви почули критику? Навіть коли вона виявилася справедливою.
А тепер згадайте, як ви сприймаєте те, що вас хва¬лять. Я точно знаю, навіть тоді, коли похвала вам здається не дуже справедливою, вам хочеться бути такими, як про вас кажуть.
Придивіться до вашої дитини уважніше. Яка у вас дитина? Які в неї достоїнства, а які недоліки.
Згадайте, як ви зазвичай вибираєте речі. Ви придивляєтеся. Обдивляєтеся з усіх боків. Дивитеся дуже уважно. Потім ви торкаєтеся їх, ви досліджуєте їхні функціональні можливості.
Спробуйте таким чином подивитися на свою дитину. Придивіться до неї уважно. Побачте і зрозумійте, що їй вдається найкраще. Це саме ті якості, які відрізняють вашу дитину від інших, роблять її особливою, не схожою на інших, їх треба помічати, підтримувати, заохочувати, пишатися ними.
Крім того, у вашої дитини обов'язково є якості, що розвинені посередньо, вони нібито непомітні. Про них нічого сказати. Це якості, які потребують особливої уваги. Це - зона найближчого розвитку. За вашої підтримки ці якості теж можуть розвинутися. Навряд чи їх можна розвинути до рівня геніальності. Тому дуже важливо не перестаратися. Але ці розвинені особливості вашої дитини можуть стати її помічниками.
В кожної людини є якості, котрі не розвинуті чи яких практично немає. Так буває. Такі особливості є у вас самих. Такі особливості є й у вашої дитини. Є таке іспанське прислів'я: «Не проси груш у тополі».
Ви мріяли, що ваша дитина буде математиком. Тому що й ваш батько, і ви самі дуже любили математику. І професія у вас - програміст, яка базується на математичних здібностях. Коли народився син, ви вже точно знали, ким він буде. Пройшов час, і ви помічаєте, що математика йому дається найгірше. Натомість він багато читає. Захоплюється історією. Багато знає. Але ви не помічаєте його інтересів і досягнень. Вам соромно, що ваша дитина не здібна до математики. Ви критикуєте її за це. Іноді навіть називаєте «тупою». Ви не можете зрозуміти, як у такій сім’ї, як ваша, могла народитися така нездібна дитина.
Ви не бачите явного! Ваша дитина має здібності! Але вони відрізняються від тих, які ви «запланували». Скажіть, будь ласка, чи легко вам працювати за планом, який склав хтось інший?
Ваша дитина - це особлива людина, якої ще не було на світі й ніколи більше не буде. Ваша мета - познайомитися з нею. Коли ви зустрічаєтеся з новою людиною, ви починаєте поступово пізнавати її. Так і з дитиною.
Дайте собі час пізнати свою дитину. Ви знайдете багато цікавого, особливого і привабливого.
Підтримайте індивідуальні особливості вашої дитини - і ви будете пишатися нею.
Мама дванадцятирічного хлопця звернулася до психолога з проханням допомогти знайти здібності у її дитини. Вона казала, що його нічого не цікавить. Коли психолог почала працювати з хлопцем, виявилося, що він уже два роки мріє бути конструктором. Читає спеціальні журнали. Конструює особливий автомобіль. Психолог сказала про це мамі. У відповідь вона почула: «Так. Я про це знаю».
Тільки додаткова робота з психологом допомогла мамі побачити здібності свого сина й підтримати їх.
Інша мама розповідає психологу про те, як вона критикує сина: «Чому ти не лідер?!» - каже вона йому.
Давайте поміркуємо, - чому хлопчик — не лідер. Чому, до речі, він повинен бути лідером? Якщо в нього зовсім немає лідерських здібностей, і він - сором'язлива людина. Бути в центрі уваги для нього - мука. З іншого боку, поставте собі запитання: чи у вашій сім'ї прийнято проявляти ініціативу, брати на себе відповідальність і хто має право це робити? Чи ваш син має право бути лідером у сім'ї? Чи прислухаєтеся ви до його думки? Чи дозволяєте керувати? Тільки за цих умов у дитини можуть розвинутися лідерські якості. Якщо при перших проявах ініціативності вона придушується, якщо право на ініціативу мають тільки дорослі, дитина ніколи не буде лідером.
Тепер давайте поговоримо про вади вашої дитини. Іноді буває так, що хлопчик недостатньо сміливий чи нетовариський, а дівчинка - недостатньо охайна чи неуважна до близьких. Як діяти?
Про неефективність критики ми вже казали. У цьому випадку вона теж мало
допоможе. Навпаки – вона може зашкодити. Дитина може насправді повірити, що
вона така. І тоді вам буде дуже важко переконати її в протилежному. Дитині
навіть може сподобатися бути неохайною: не треба прибирати в кімнаті, мити
посуд, робити зачіску, митися, прати і прасувати одяг. Навіщо? І так гарно. Вам це
здається дивним? Але це так. Особливо коли дитина підліткового віку, коли одна
з основних її рис - дух протиріччя.
Постає запитання, а що ж тоді робити?
Одного разу я міркувала про те, чому красиві жінки - красиві. І зрозуміла, що їм усі кажуть, що вони красиві і вони хочуть це почути ще. Їм дуже подобається, коли ними захоплюються.
Так і діти. їм дуже подобається, коли ми помічаємо те, що вони роблять. Спробуйте помітити, коли ваша неохайна дитина щось-таки зробила по дому, прибрала ліжко чи помила посуд. Скажіть їй про це. Замість традиційного: «Яка ти неохайна! У тебе завжди неприбрано, скажіть: «Як гарно ти сьогодні прибрала постіль! Як вона охайно виглядає. Удома одразу стало дуже затишно. Я так люблю, коли ти прибираєш постіль». Буде ще краще, якщо ви розкажете про це комусь із домашніх, щоб чула ваша дитина. Я запевняю вас, наступного дня вона буде прибирати і більшим задоволенням.
Увага! Не треба акцентувати увагу на безладі вдома, коли дитина одного разу не прибере в кімнаті. Це дуже важливо. Дитина, можливо, перевіряє вас. Чи важлива вам вона сама, чи вам важливіша прибрана кімната. Не нагадуйте їй про те, що вона повинна зробити. Вона сама про все пам'ятає. Нехай відповідальність за прибирання буде на ній. І ви побачите, що поступово дитина почне це робити регулярно. Але не забувайте час від часу похвалити дитину, щоб вона знала, що її поведінку помічають та схвалюють.
Якщо ваш хлопчик не дуже сміливий, не варто називати його боягузом. Це не додасть йому сміливості. Він тільки буде почуватися незахищеним і самотнім. Коли мати йде з ним увечері темною вулицею, вона може взяти його за руку і сказати, що коли він поруч, вона почувається більш захищеною. Повірте, йому буде легше. Він буде знати, що його хоробрість комусь потрібна.
Справді, чим можуть допомогти мама й тато, коли хлопчик і дівчинка дорослішають?
Мама й тато є рівними у праві виховувати дитину
Знаходьте час для вашої дитини. Мама й тато! Не відсторонюйтеся від дитини. Навіть якщо ваші особисті відносини не склалися і ви розлучилися, знайте, що дитина потребує уваги вас обох. Вона потребує і мате¬ринської, і батьківської любові та підтримки. Не забороняйте один одному бачитися з дитиною. Не висловлюйтеся погано один про одного. Дитина любить вас обох. Вирішувати, хто з вас кращий, - це жахливий внутрішній конфлікт для неї.
Кожний із вас може дати своє. Мати - емоційність, почуття, чутливість. Тато - впорядкованість, чіткі правила, вміння стримувати себе, підтримку, захист, упевненість, віру в успіх.
Виховуйте дитину разом! Поважайте рівність хлопчиків та дівчат і не забувайте про їхню відмінність!

[erinaceus]

У вас є якісь суто гендерні аспекти виховання? Бо мені здається, що зараз вже настільки стираються межі між різними статями, що неправильно прививати дітям традиційно гендерні розприділення соціальних ролей: заробляння грошей, прибирання, готування, виховання дітей і т.д.
Мій син зі мною часто готує і я рада, що йому це подобається. В житті точно пригодиться, ну і може невістка колись скаже спасибі Допамагає прибирати, з посудом, одягом і т.д. При тому люблю його дуже і активно це показую, не вважаю, що хлопцям це не потрібно, бо мають виростати строгими, сильними, ніколи не плакати і т.д.
А у вас які погляди і підходи?