Криза 1 року, 3 років

Нас на розмову ще в півтора роки прорвало, то треба нам чогось іншого переломного чекати. А як ви свої кризисні півроку пережили?
Я за ці кілька днів зрозуміла, що то діти так нас-батьків на місце ставлять. Я вже зробила висновок, що ніяк не можна зриватися в сторону малого, навіть голосну істерику, треба зціпити зуби і як мінімум промовчати.

Спокій і ігнорування істерик. Основні мої правила:)

В мого коронна фішка - кидати що під руки попадається. Якщо то рушник, то хай, а сьогодні тарілку з сиром ледве встигла вихопити. Що робити? Сварити, мовчати, пояснювати???

Мені здається, мовчати не можна. Треба зупиняти, казати, що такого робити не потрібно. Він же висловлює так своє невдоволення. Може спробувати допомогти негатив якось висловлювати словами

у нас був раптовий вибух. десь за 2 тижні до 3 років. я була в шоці,коли опанувала себе, то просто багато говорила,поки щось та й не зацікавить її. десь місяць це все тривало, правда якось по після вибуху по спадній все йшло. не сварилась,деколи плакала, я плакала і каза їй,що дуже мені не приємно,пояснювала чому...одним словом ніякої агресії у відповідь і говорила,говорила,говорила....

Я от теж десь читала, що дитина ще з своїми емоціями справитись не може і не знає що з нею твориться. То от я і стараюсь йому казати, що так не треба кидати, що він розстроєний чимось. Кажу йому "Ти гарно говориш, то кажи - я злюсь, мені не подобається то і то, а кидати ту книжку не треба бо не буде що читати, коли схочемо". Поки що результату не бачу, наразі стараюсь малого не провокувати і якось ті ситуації позитивно розрулювати. Але нерви на межі в мене. Надіюсь скоро чи йому то перейде, чи ми якось притремся до його нової вдачі.

а ви пробували не казати слово приставку "не"? працює! і говорити краще про щось,що зовсім не стосується ситуації кинув книгу, говоріть про літаки. що літаки проектують інженери, потім його будують, потім випробовують пілоти а пілоти , то такі дяді,що пройшли спеціальне навчання, бо ж у літаку багато приладів,що контролюють висоту польоту, рівень кисню в салоні........ви пам'ятаєте з чого я почала? от і дитина перемикається і забуває чому вирішила закатати вам скандал.

і говорити краще про щось,що зовсім не стосується ситуації кинув книгу, говоріть про літаки.

тобто повністю ігнорувати то кидання? типу не замітила?
Я б не сказала, що в нас страшні істерики (ну якщо почати передиратись, то були б ого-го), бо з тим киданням то навіть ніби в спокійній обстановці бувають випадки. Наприклад читаємо книжечку перед сном, і він чи то знудився з нею чи що, і каже "я піду викину ту книжку в смітник". Чи сьогодні мию каляску, і трохи його відпхала бо дуже мені ліз до води а там порошок і т.п., то він ніби нічо не сказав, а взяв якись освіжувач і кинув на землю і тоді каже "я кинув баночку". Якби я почала перепитувати нащо-пощо і якби він відчув в мене в голосі знервування, то би ще щось полетіло.
На рахунок "не", то стараюсь чим поменше казати. Каже "хочу булочку", кажу - "дам, але тоді-то"

Щось мій малий зараз дуже чудить. То що лазить всюди і перевертає хату, то я вважаю не проблема, така хлопчацька вдача. Напрягає інше. По-перше ревне вимагання того, що він хоче зробити, зокрема "САМ". Що задовольнити вдається, то добре, але ж є ситуації, коли так не получається, тоді плачі, нерви. Наприклад, виходили сьогодні з маршрутки, хоче сам, хай, але з останньої сходки я його зняла - плач, тупання, трохи ще автобус стояв, то виставила його ще раз, щоб зійшов, але ж то так завжди не буде, то людей багато, шофер спішить. От і не знаю чи то потурати всім забаганкам, чи тим ще гірше зроблю. Раніше можна було з ним швидко питання узгодити, думаю сказати типу "шофер спішить, сварить" вже б подіяло, а зараз не так.
А друга річ, вже в темі про лякалки писала, то його небажання йти, куди треба, і тікання в парку, попри дорогу, з магазину поки я здачу беру. Лякаю циганами, не сказала б що дуже діє.
І взагалі як то мудро "наказувати" за ті капризи? І завжди думаю чи доречно на наступний день згадувати йому його погану поведінку і "наказувати" тим, що не дати рибки половити, на машинці поїздити, т.п

Щодо "Я сам"- я даю робити все, що безпечно для неї. Почекає той шофер, нічого з ним не станеться 2 секунди погоди не зроблять! А нервова система дитини буде в нормі. Що стосується небезпечного - тверде ні! Бо це небезпечно, можно попектися, поранитись, шишку набити... Пояснюйте , як дорослому.
Що стосується втікань: я не лякала нічим, я казала про свої почуття: "Якщо ти втічеш і загубишся, що я буду без тебе робити? Ти знаєш, як мені буде погано? Я буду дуже сумувати за тобою і переживати! Плакати! " Ну щось типу такого. Загалом , не лякаю нічім, кажу про наслідки, які реально можуть бути і про свої почуття.
З останнього, в нас величезне бажання допомагати з усім, що робить мама. Сьогодні робили оладки з кабачків. Борошно було у склянній мисочці. Вона висипала до кабачків і кинула мисочку на підлогу. Я й кажу:"Ой, моя улюблена мисочка. Як мені було б шкода, якби вона , як яєчко з казки , впала й розбилась! Я б теж , як дідусь з бабусею гірко плакала. " а вона мені відповідає: "Мама, я більше так не буду. Я буду обережно".