Есе "Народження-це Диво".

[mari]

Народження­- це Диво.

Господь настільки шанує свободу людини, що умалився до її розмірів і просив згоди, щоб поселитися­ в ній та народитись­ з неї. Співтворін­ня...яке велике слово. Яке велике Диво.
Новий день приносить у цей світ нову людину.
Як важливо це цінувати та прийняти. Хто як не матусі та татусі, в очікуванні­, та уже тримаючи маленьких діток на руках можуть поділитись­ з нами цією радістю.
Запрошуємо­ Вас взяти участь в конкурсі- есе. Для цього вам потрібно написати історію, свою історію пізнання вашої вагітності­, народження­ та щастя батьківств­а та материнств­а.

А далі, просто: ви висилаєте до 02.04.2014 в необмежені­й кількості свої історії-есе під реальним ім"ям з вашим номером моб.телефону, без помилок, на адресу mamusi.org.ua@gmail.com з назвою листа ЕСЕ. Вам має прийти відповідь- ОТРИМАЛИ, якщо вона не прийшла- відсилайте­ ще раз. Чекатимемо­ до 03.04.2014.

Увага: ця історія повинна бути написана вами, і саме ця історія має брати участь в наших конкурсах вперше.

Відсилаючи­ ваші історії , ви погоджуєте­сь:
-ваша історія з"явиться на сайті http://www.mamusi.org.ua, та http://www.noabort.te.ua та у наших групах в соцмережах­.
-ваша історія може використов­уватись "Школою щасливого материнств­а св.Анни" на свій розсуд (потрапити­ в книгу, газету, журнал , звісно під вашим іменем).
За це вам не оплатять кошти!

Усі історії, будуть винагородж­ені символічни­ми подарункам­и.

В залежності­ від кількості надісланих­ історій буде оголошено 1-3 переможці конкурсу. Їх буде визначено 04.04.2014 шляхом обговоренн­я: представни­ком Школи щасливого материнств­а св.Анни-Марією Хомів, консультат­ивного центру Колиска життя-о.Мартином та представником від спонсора-Лілією Білик. Результати обговорення будуть оголошені на сайті.
Нагороди вручатимут­ь 6 квітня 2014 року о 16.00 в ТРЦ «Подоляни»­ в рамках святкуванн­я Дня сім"ї в очікуванні­ дитини.

Спонсор конкурсу- компанія OLFA проект Apivita

[mari]

Есе́, есе́й (фр. essai — «спроба», «начерк») — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості. Хоча художні тексти в стилі есе відомі з часів античності, появу цього жанру пов'язують з ім'ям Мішеля Монтеня, який з 1572 року й до кінця життя працював над своїм найбільшим літературним твором, що мав назву «Essai».

Визначальними рисами есе, як правило, є незначний обсяг, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб'єктивному її тлумаченні, вільна композиція, парадоксальна манера мислення. Як правило, есе виражає нове, суб'єктивне слово про щось.

Жанр есе припускає свободу творчості. Вся його принадність у тому , що воно може бути написано на будь-яку тему і в будь-якому стилі , тобто про що завгодно і як завгодно , адже есе - це ваше міркування з приводу почутого , прочитаного , переглянутого. Це може бути написано на основі власного реального досвіду або ж придуманого, уявного вами.

На першому плані есе - особистість автора , його думки , почуття, ставлення до світу.



Я впевнена що у вас є багато хороших думок про материнство, дітей, вагітність та мамине щастя. Чекаємо

[mari]

Ну що ж, перше ессе уже в нас є на пошті.
Чекаємо і на ВАС!
Схожий конкурс у нас був декілька років назад

Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!

Поки що, так як я не висилаю свої твори, тому що в жюрі, вишлю ВАМ.


Дві копії

Вони були такі схожі. Дві копії - маленька і велика.
«Буде щаслива, бо схожа на тата». Люди хотіли похвалити, але в той же час робили це в такий дивний спосіб, так, немов би схожість - найважливіша річ на землі. Хоч звісно чоловіку було приємно від такого порівняння. Татусева донечка.
На вулиці дощило. Люди незадоволено поспішали додому. Вагітна жінка попереду неї, в гумових чобітках, елегантно перестрибнула через калюжу. Така смішна і кругленька, вже така близька до народження дитини, судячи по розмірах животика.
Марія усміхнулась і згадала свою вагітність. Той час був чудовим етапом в її житті. Напевно, з того часу вона любить осінь, яка розповіла про їхнє щастя, і літо, в якому щастя народилось .
Морозний листопадовий день з тестом в руках і радісне шептання на вушко коханому чоловікові. Свято Благовіщеня - і перші рухи дитини в животику. Було таке враження, немов у неї в животі літають метелики. Здивоване від додаткових кілограмів тіло. Пологовий, куди її здали завчасно. Заспані краєвиди міста з вікна пологового, коли народжувалося сонце в новий день. Перейми. Потуги. Перший погляд очі в очі, загортання в байкову ковдрочку, тендітні пальчики, запах скуйовдженого волосся. Обійми. Тепло. Сміх. Перші сльози, перші слова, перший проковтнутий ґудзик, малюнки і фотографії, сидіння біля ліжечка і казки на ніч…
Пройшло вже стільки часу, навіть й не віриться - цілих 13 років. Стільки щастя.

Повернувши ключ в дверях, Марія зайшла в їхню теплу квартиру. Її зустріли з обіймами вони: дві копії - мала і велика. Чоловік і донька.

Марія Хомів

[mari]

Дякую усім, хто знайшов час, ресурси, можливості, натхнення та бажання бути в цьому конкурсі разом з нами.
МИ ТІШИМОСЬ ВАМИ!!!
Ми вибрали тих трьох, хто найбільше, найчутливіше впав в наші серця, серця жюрі і дивно, але чомусь, це було одноголосно ....

Сьогодні вітаємо переможців. Але й інші відписувачі теж є нашими героями ессе, вони наші Музи материнства.
Ми читатимемо їх завтра-після завтра.

ДЯКУЮ ВАМ!
Особисто в мене Ви викликали усі сльози і бажання, мрії та натхення, бажання та віру. А хіба не для цього ми писали? ЦЕ багато вартує.

УСІ хто писав ессе, отримають свої призи 06.04.
увага о 16.10!!!!!!!в ТРЦ Подоляни

[mari]

До чого причетні лелеки?

Найпершого твого Дня Народження в наше місто якраз повернулись лелеки і легенда про діток, яких приносять батькам бузьки, врешті набула нового сенсу:) По літньому теплий березень підштовхував відчинити навстіж вікно лікарняної палати, але ж не можна – карцер. Не пускають нікого, тільки от якийсь електрик в чорних мештах і чорній кепці вирізнявся з-поміж жінок у розпоротих до пупа халатах – прийшов вкрутити перегорілу лампочку над сповивальним столиком…
Чи приносять лелеки дітей – точно не знаю. Але те 21 березня принесло мені найбільше з Господніх див – диво появи нового життя. Ані відсутність води в пологовому, ані фізичний дискомфорт, ані задуха закритого приміщення – ніщо не могло зіпсувати тоді таємничої, тремкої, ні з чим незрівнянної атмосфери нашого першого знайомства. І ти досі залишаєшся для мене найбільшим дивом, мій коханий синочку. Боюся за тебе, сварю тебе, вболіваю за тебе – ЛЮБЛЮ ТЕБЕ.

Ірина Заверуха, переможець конкурсу Ессе 2014

Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!

[mari]

У світі є лише одна по-справжньому
чарівна дитина - і кожна мати її знає.
Сент Де Екзюпері

Все починалось просто: були ВІН, ВОНА та КОХАННЯ. Все як у всіх, та водночас незвичайно, бо кожне кохання індивідуальне та особливе. Все було чудово, але було але... Вони хотіли бути батьками: татом і мамою. Вони кохали один одного, вірили і чекали... І дочекалися: одного дня у НЕЇ забилось нове життя під серцем. Це було прекрасно, ВОНА була щаслива, бо довго чекала, а ВІН - щасливішим був навіть від НЕЇ. Їхнє бажання ставало реальністю. І з цього часу для НИХ відкрився новий, невідомий до цього світ. Саме для НИХ, адже всю вагітність, ВІН всіляко старався, підтримував, та й просто любив ЇЇ.
9 місяців очікування тривали довго, і в той же час пролетіли швидко. Так здається зараз. А було все: сльози радості, сльози розчарування, щастя від майбутнього, тривога від невідомого, боротьба з "доброзичливцями", нерозумінням оточуючих, відвідування лікарів, які не завжди були приємними, здача аналізів, які були ще й болючими та "голодними". Але щастя було найбільше. Адже вагітність - це не хвороба, а природний особливий стан. Найбільше щастя, майбутній мамі, приносили прогулянки по свіжому повітрі і насолодження прекрасними краєвидами нашої місцевості, любов майбутнього тата, яка ніби подвоїлась, покупки "приданого" для майбутнього маляти, насолодження першими рухами і танцями дитяти. Вагітність була прекрасна. Кожен новий місяць - нові відкриття про життя в утробі, розвиток такої крихітної, але вже людини. І всі відкриття були такими цікавими та дивовижними - воно таке маленьке, але уже стільки всього може!

Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!

Дитина народжує батьків.
Станіслав Єжи Лец
Ось і настав довгоочікуваний день народження батьків - день народження їхнього синочка! І день, який почався з ночі, був найщасливішим у їхньому житті. Народження це подія сакральна, інтимна. Це подія, до якої ВОНИ готувалися 9 місяців. Створивши гармонію стосунків, енергетики, любові з собою, своєю дитинкою в животику та зі своїм чоловіком, пологи в НЕЇ пройшли дуже добре. Це були спільні пологи з чоловіком. Спільне народження дитинки стало для НИХ незабутньою подією та позитивним досвідом. Перше, що вона пригадує, це те, що пологи дуже швидко пройшли (ні, це не були стрімкі пологи). Ось палата, ось коханий чоловік, тут наче перейми, ніби і біль був, а тут наче прогалина, може це був сон, може справді наснилося? Але ні, все було насправді, бо ось ВОНО - ДИВО!!! ! Це прекрасне, хоч і синювате, безпорадне та далеко не дитятко з картини Ботічеллі, дитя - плід ЇХНЬОГО кохання!!! Ці маленькі оченята, незграбні ручки та ніжки, велика голівка - це їхнє дитя. Перший крик і заспокоєння біля маминих грудей та на татових руках. Це все так природньо і так красиво. Ось і стали батьками. Тут без сліз щастя не обійшлося. Така довгоочікувана мить - мить, яка змінила їхнє життя! Зробила його яскравішим, щасливішим, повним радості. Радості і щастя материнства та батьківства. Але це окрема історія... Далі буде...

ВОНА – це автор, Світлана Николайчук, переможець конкурсу Ессе 2014

[mari]

Сповідь

Привіт, вечірнє сонце. Як пройшов день? Я, як бачиш, вкотре повертаюсь додому. Іду отак полями, несу сапу на плечі, та тягар на серці значно тяжчий. Він завжди при мені... Отак іду, любуюсь квітами і золотим колоссям, щебетом птахів – а, може, то оце востаннє. Іду тому і прощаюсь - мо’, до завтра, а мо’, навіки. І з тобою, тепле сонечко, прощаюсь. Спасибі за хорошу днину, що не пекло в обід, що й досі грієш і проводжаєш мене додому. А далі йди спочивать, не заглядай у моє віконце – там тільки смуток і печаль. І само засумуєш, заплачеш – завтра не виглянеш, а стільки чекають тебе. Я ліпше розкажу тобі. Ти знаєш, у мене вдома син. Його однолітки вже дітей бавлять, а він... він сам як дитина. Як упав тоді, пару літ тому, і вдарився головою, то і почалось все це. Возила до лікарів, знахарок – казали, нема чим помогти.

А я все молила Бога, щоб мій синочок жив, біля мене жив. От і живе, якщо то життям можна назвати. Все лежить, вже й не встає і не ходить. Лежить з дня на день і дивиться кудись. Здається, часом не розуміє, що і я кажу йому(а підпускає до себе лиш мене), та все дивиться і дивиться. А то, бува, і нервовий чогось стане, інколи і вдарить... Та я його люблю, бо то ж мій син, ще колись вимолений-випрошений у Бога, мій найрідніший. І ходжу біля нього з дня у день, і сплю біля нього, і думаю лиш про нього, і живу ним. Живу заради нього... От прийду зараз – і зразу ж до його постелі. Ні голод, ні спрага, ні втома – ніщо не важливе, як він один. Ох, мій синочку, мій янголе, моя радосте і муко, щастя і печале. Он бач, сонечко, і моя хата. Вже й прийшли. А тепер іди, поспи, наберись сил на завтра. Ну, чого похмурилось, зажурилось. Не плач – тебе чекатимуть завтра радісним і привітним. Не плач, бо виплачеш усі сльози світу, і мені не лишиш – що ж робитиму цілу нічку. Прощавай, сонечко. Спасибі за день, спасибі за допомогу і за те, що ти є. Спасибі за любов і опіку, твоє милосердя і всепрощення. Спасибі за життя – моє і сина. Бо в нас воно одне на двох. Прощай. До завтра - бо мушу жити…

Оксана Базан, переможець конкурсу Ессе 2014

Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!

[mari]

Ростуть дітки-множиться любов

З вами уже можна гордо і струнко прямувати вулицею. Вести за руку і вести глибокі діалоги про зміст життя, безмежність космосу та політичну ситуацію в країні. Те, що ви подорослішали, відчуваю цілим тілом: не потрібно весь час шукати вас, повзаючих, по квартирі; від вас можна відвести погляд на цілу хвилину, не боячись, що ви в цей час уже пхатимете пальці у розетку; з вами можна неквапливо гуляти вечірнім містом, без наздоганянь і паніки…

Так смішно виглядаєте в штанцях, які за зиму раптом зробилися надто короткими - «по коліна»; чи в сукенці, яка непомітно перетворилася у коротеньку а-ля футболку…

Щодня здобуваєте нові знання, навики. Цікаво зазираєте своїми величезними карими очиськами «під руки», розпитуєте, з обережністю пробуєте повторювати, в передчутті невідомого готуєтеся допомагати, при найменшій небезпеці ховаєтеся за мамину спину, ловите за руку чи просто сором’язливо промовляєте, кокетливо примружуючись: «Мамо, а давай ти це зробиш за нас»…

Дивлюсь на сусідських немовляток і не вірю, що мої діти ще зовсім нещодавно були такими ж крихітними, могли повністю поміститися на подущинці. Смішно зараз і уявити, як би виглядали такі от дорослі «немовлята», якби я раптом вирішила їх запеленати і вкласти до ліжечка.

Люблю їх – своїх дорослих маленьких маминих діток, люблю і відчуваю, як з кожним днем ми з ними стаємо все ближчими та ріднішими.

Люба Вовк,

[mari]

ВІКОВІ ПЛАНИ

Сьогодні я переживаю вік, коли в народі кажуть 30 +. На цьому періоді життя, відповідно до людських мірок, мала б бути визначеною життєва позиція щодо освіти, роботи, житла, сімейного стану, тощо…., і до певного моменту, власне, моє життя проходило в думках і планах як реалізувати себе у цьому світі через задекларовані кимось стандарти.
Просячи розуміння у своїх діях у небесних сил, я продовжувала планувати те, що вважала корисним і правильним на даному періоді життєвого шляху для себе.
Але настав момент до якого, мені здавалось, я була морально не готовою. В день Різдва Пресвятої Богородиці дещо шокуюча новина, в мені зародилося маленьке, Богом дане – Диво. Збентеження, а як далі, що далі, … мої плани на цей період життя зовсім інші, мені потрібно ще так багато всього зробити, стільки встигнути – підказував розум.
А що підказувало серце? А я не пам’ятаю, що воно підказувало…, і тепер це вже не має жодного значення.
Можливо мої творчі плани на сьогодні не зреалізовані так, як цього хотілося б ще 10 місяців назад. Зараз біля мене гугукає мрія мільйонів жінок, і мій власний потаємний план.
План з великими сивими оченятами, простягнутими рученятами і блаженно -солодким сном. План, який надав мені новий і особлий статус – мами. План, який видніший згори, відносно часу реалізації. План, який не можливо перекреслити чи переписати.
І хто сказав, що в моєму віці потрібно будувати кар’єру, подорожувати світом, пожити «для себе».
Знову чую музичні нотки… і біжу підплигувати до 10 місячної мрії, гугукати і бавитися брязкальцями, давати па-па і ховатися в м’якенький коцик після вигуку «ку-ку». Ось чим потрібно займатися в моєму віці…

Ірина Шмир

[mari]

Пригадую,
ще задовго до одруження, коли ми з чоловіком лише зустрічались, хтось нам сказав, що у нас напевно колись буде дівчинка. Чому? Бо нам пасуватиме, так нам сказали. Я тоді мовчки всміхнулась, а в душі погодилась, і подумала, що справді, дуже хотіла би дівчинку. Маленьку донечку, яка була би схожа на нас обох.
Коли я дізналась, що вагітна, мені здалося, що зі мною трапилось диво. Хоча вагітність була плановою та бажаною, це все одно було великою несподіванкою. Повірити в те, що в мені зародилось нове життя, було вкрай важко. Здавалося, це неможливо. Недарма в деяких народів днем народження вважають не день, коли людина з’явилась на світ, а день зачаття. Хоча наше диво ще нікому не було помітним, я вже тоді відчувала, що в мені зародилась нова людина — ми вже подарували світові нове життя.
Минали тижні, місяці, і маленьке диво продовжувало в мені рости, щодня надаючи все нові докази свого існування. Я постійно уявляла розмір маляти — ось воно як горішок, потім як іграшковий пупс, що може вміститись на долоньках, а ось воно вже розміром з велику ляльку. Так ми разом відходили сувору зиму, теплу весну і спекотне літо.
Дитя мало народитися в кінці жовтня. «От би ще тепло протрималось до того часу, і листя не опало повністю з дерев», — думала я, оскільки надзвичайно люблю золоту осінь, і мені тоді дуже хотілось, щоб малятко народилось у теплий осінній сонячний день.
І народилась в нас дівчинка, схожа на нас обох. Дівчинка, яка народилась теплого осіннього дня. То був останній сонячний день тої осені. Здавалось, що цілий світ разом з нами чекав на народження нашої донечки.
З того часу я вірю, що всі наші бажання здійснюються.

Тетяна Фучила