наче відпочила, і натхнення не сильно далеко втекло. тому продовжу розповідати про пригоди Нютіка
цього разу вона дещо доросліша і вже не настільки соромиться показуватися світу
хоча личко приховуватиме ще зо 3 місяці
отже, її потягнуло в теплі краї, на південь (ну брешу, брешу
. на південний схід нашої області, на Гусятинщину)
як виявилося, там стоїть незвичний Замок-корабель в с.Сидорів
- | +
- [spoiler=]Його спорудили (приблизно у 1640 році) на пагорбі поблизу лісу...
Витягнуте високе плато, що омивається з трьох боків невеличкою річкою Сухостав, однією з приток Збруча, зумовило планування форпосту - дві повздовжні оборонні стіни з‘єднуються під гострим кутом, нависають над тобою сірим могутнім кораблем, що виситься над морями снігу взимку та зелені городів влітку. Фортеці такої незвичної форми в Україні більше нема!
Над в’їзною брамою збереглася найцікавіша «прикраса» башти — чимала кам’яна плита, на якій вирізано латинкою історію сидорівського замку.
Це місце залишається мальовничим і зараз. На фортечному подвір’ї пасуться коні, що полохливо оглядаються на нечастих гостей колишнього форпосту. Поруч з вирвою в землі, що означує розташування зруйнованої за турків башти, росте висока сосна — наче сусідній хвойний ліс вислав свого розвідника...
Тепер південно-східна частина замку практично повністю втрачена. Та збереглись зовнішні та частково внутрішні стіни північно-західної частини – основного оборонного вузла замку. В одному з внутрішніх приміщень є величезний напис-погроза. Хтось з свідомих сидорівчан закликає не розбирати каміння замку. Навіть такий прояв - чи то патріотизму, чи то історичної свідомості - бере за душу. Слава тобі, невідомий патріоте!
отака картина нас зустріла ще на дорозі...
- | +
не вражає, правда? от і Нюті не сподобалося, так хвицатися почала, що я думала пузо зара заірже
але ми подумали і я рішила, що раз вже приперлися, то глянути (бодай на мєсний туалет, якими є більшість руїн) мусім
малявка почухалася (бо стало дуже лоскотно
) і ми потьопали
- | +
-
а далі...
- | +
- ставало все цікавіше...
цікавіше...
...
...
...
і цікавіше...
Анюта добра дитина, тому вирішила підримати таку унікальну знахідку, щоб і її дітки змогли нею помилуватися
- | +
а тим часом (поки дитина боролася за історичні цінності), батьків захопив дух романтики
- | +
-
зізнаюся, мене замок вразив!
ще довго не покидало відчуття чогось величного. там витає дух старовини.... це головою важко зрозуміти, тим паче пояснити на словах. це відчуття, глибоке і сильне
там насправді вражаюче! після того ми об"їздили чимало замків і палаців. жоден, ЖОДЕН З НИХ не справив навіть подібного враження! а в Сидорові відчуваєш те саме, приїжджаючи знову і знову. це незбагненно і не піддається логіці
(хоча форт в Тараканові не менш вражаючий і захоплюючий, але це інше. відчуття сильні, але сильні в іншому плані)і коли ми вже їхали додому, дорога підкинула нам ще один класний сюрприз!
ми натрапили на цікаве село... прямо на трасі, але попри то раніше й гадки про нього не мали
маленьке, охайне, здавалося б нічим не примітне село. таких на Україні сотні
але є в нього одна особливість, яка його якщо так можна сказати, возвеличує
Це дивовижні скульптурні групи, створені колишнім футболістом, а нині (гм-гм) мистцем Олексієм Степановим
- | +
- ось така краса зустрічає гостей просто на в"їзді
далі нас здивувала ще одна композиція. це фонтан, але не звичайний! це фонтан-скульптура
цей витвір кожен трактує як хоче і наскільки йому дозволяє це зробити обізнаність та фантазія. ну і я не стану висувати припущення з приводу зображеного, так що здогадуйтеся самі
а на виїзді з села нас проводжали герої "Лісової мавки" Лесі Українки
(хто вгадає, яка назва цього села? )[/spoiler]