Основні відмінності у правдах віри між Греко-католиками, Католиками, Православними різних патріархатів та Протестантами...
Розпочну з найлегшого: Між Католиками та Греко-Католиками немає основної різниці у правдах віри, адже це одна Церква. УГКЦ – це одна із 22 так званих Церков свого права (або помісних Церков), вона найбільша східна, інша така ж Церква – це Римо-Католицька або Латинська (найбільша та єдина західного обряду). Всі католицькі Церкви свого права мають певну юридичну автономію в структурі Вселенської (Католицької) Церкви, відрізняються зовнішнім літургічним обрядом, але усі вірні з’єднанні єдиною вірою та єдиним духовним керівництвом, главою якого є Римський Архієрей – Папа Венедикт XVI.
Подібно немає жодної різниці у правдах віри
між Церквами Православного світу. Усі православні Патріархати ісповідують ту саму віру, але вони також мають певну юридичну автономію. Якраз керівництво або юридична скруктура називається Патріархат, главою якого є Патріарх. Також є інші православні Церкви, яких очолюють не Патріарх а Митрополит, тому ці Церкви підпорядковані Патріархатам або мають незалежну автономію що називаємо автокефалією (від грецького ????? — сам та ?????? — голова), це статус помісної Церкви, яка є незалежною і самостійною в управлінні, адже вона не є ні ієрархічно, ні адміністративно частиною іншою Православної Церкви.
Тепер складніше:
Основні відмінності у правдах віри між Католиками та Православними:Вчення Ісуса Христа, основні Божі Заповіді, шість правд віри, Святі Таїнства (Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Подружжя, Священство, Оливопомазання) – ті же самі.
Відмінності:1.
Догмат про Філіокве. Католики прийняли що Святий Дух походить не від Отця, але від Отця і Сина. Тому коли йде молитва Вірую в Єдиного Бога у католиків, можна почути слово «Filioque», що по латині означає «і Сина».
Дивіться далі:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Filioque http://catechismus.org.ua/index.php?opt ... &Itemid=382.
Догмат про Чистилище. Йдеться про проміжний стан між раєм і пеклом, де є душі грішників, які не отримали прощення в земному житті, але не обтяжені смертними гріхами). Усі давні християнські церкви моляться за мертвих із вірою, що таким чином їм допомагають; душі звільняються з такого ж стану до загального воскресіння та суду завдяки молитвам та добрим вчинкам живих. Проте спосіб зображення останнього очищення набув відмінних особливостей на Заході та Сході. В Католицькій Церкві термін «чистка» (лат. purgatorium) вживався для найменування процесу очищення і часто описувалося, як місце очищального вогню. Православна теологія описує процес очищення, як «жахливий стан», а не як такий, що зазвичай включає страждання. Тому, східне богослов'я не користується терміном «чистилище» — як місце очищального вогню.
3.
Догмат про непорочне зачаття Пресвятої Богородиці. Давній і глибокий культ Пресвятої Богородиці, що є знаменною вірою Церкви, проявляється у великій кількості Богородичних празників у церковному календарі. Святе Євангеліє не багато говорить про життя Пречистої Діви Марії, тому більшість Богородичних празників не базується на подіях святого Євангелія, а радше на християнській традиції та на оповіданнях апокрифічних книг перших віків. Сюди належить також і празник Зачаття, який відзначається у Православній та Католицькій Церкві 22 грудня (8 грудня за іншим календарем). Зачаття Марії тісно пов’язане з Її місією — стати Матір’ю Христа. Вона мала привести на світ Божого Сина, тому Бог від світанку життя освятив Пресвяту Діву, надаючи їй привілей свободи від первородного гріха. Головна тема Богослуження празника — чудесна подія, коли свята Анна зачала Пресвяту Богородицю. Празник Зачаття має окрему історію на Сході та на Заході. Святкуючи цей празник, Схід звертає головну увагу на сам чудесний факт зачаття від старих і неплідних батьків, а Захід у цьому празнику почав наголошувати радше на прикметі того зачаття. Згодом народжується наука про непорочне зачаття Божої Матері, яка вчить, що Пречиста Діва Марія від першої хвилини свого зачаття була вільна від первородного гріха. Наука про непорочне зачаття Божої Матері найбільше розвинулася за Папи Пія IX (1846-1878), який своєю буллою від 8 грудня 1854 року проголосив Непорочне Зачаття Догмою Віри. Східні Православні Церкви не приймають догмату про непорочне зачаття (перш за все тому що Папа проголосив цю Догму). Але вони називають, Марію, Матір Божу – «Пресвятою», що фактично означає те саме що Непорочно Зачатою – звільнена від усякого гріха.
3.
Догмат про непомильність Папи Римського. Парадоксально, найприйнятніша і, мабуть, найпростіша для православних догма Католицької Церкви стала найбільш неприйнятною і найскладнішою для їх розуміння. Це догма про папську непомильність в питаннях віровчення, або, як її ще називають, догма про непомильність Папи, прийнята Католицькою Церквою на Першому Ватиканському Соборі в 1870 році.
Перш за все, чого ця догма НЕ проголошує:
1. Вона не проголошує особистої непомильності Папи; 2. Вона не проголошує непомильності Папи у всіх його висловах; 3. Вона не проголошує того, що часом на Папу находить осяяння, і він починає сповіщати якісь непорушні істини.
Ось Догма: Папа Римський, коли він, виконуючи свої обов'язки вчителя і пастиря всіх християн, визначає, в силу своєї верховної апостольської влади, що певне вчення в питаннях віри і моралі має бути прийняте Церквою, користується, з Божою допомогою, обіцяною йому в особі блаженного Петра, тією непомильністю, якою Божественний Відкупитель благоволив наділити Свою Церкву, коли вона визначає вчення в питаннях віри і моралі. Отже, ці визначення Папи Римського непорушні самі по собі ex sese, а не через згоду Церкви.
Папа не може проголосити лише те, що Церквою обговорене і прийняте, лише те, що повністю відповідає Переданню і Писанню, і що не протирічить всій науці Церкви і не входить в протиріччя з жодною раніше прийнятою догмою. Папа своїм визначенням лише стверджує те, що вже присутнє у вченні Церкви.
Непомильність не є атрибутом лише Папи. Догматична непомильність - це властивість всієї Церкви, і вона виявляється як непомильність єпископа, колегії єпископів і непомильність Папи як глави цієї колегії. Непомильність Папи як глави колегії єпископів, наступника Петра і вікарія Христа є вінцем непомильності Церкви. Це не властивість особи Папи, не еманація, яка виходить від нього внаслідок містичного екстазу. Це, перш за все - його прямий обов'язок як верховного пастиря Вселенської Церкви. І обов'язок цей полягає в постійному контролі над Церквою, за діяльністю всіх Її інститутів, в звірянні Її життя з Переданням і Писанням.
У певні моменти життя Церква потребує чіткої відповіді на різні виклики - виклики з боку спірних вчень, що виникають як всередині Неї, так і зовні. І Папа, як головний пастир, зобов'язаний залучити весь апарат експертів для того, щоб найчіткіше сформулювати відповідь Церкви на ці виклики. Якщо це формулювання максимально точне і безперечне, якщо дане питання має абсолютну догматичну цінність, то Папа підносить її в ранг догми своїм непомильним визначенням. Якщо питання відноситься до морального вчення - то Папа виносить непомильне визначення в області моралі.
Отці IV Константинопольського Собору, слідуючи своїм попередникам, видали урочисте ісповідання віри: "Перша умова спасіння - зберігати закон православної віри... Не можна нехтувати словами Господа нашого Ісуса Христа, який говорить: "Ти - Петро(скеля), і я на цій скелі збудую мою Церкву " (Мт. 16, 18). Це твердження підтверджується фактами, тому що католицька релігія завжди зберігалася без вади Святійшим Престолом. Бажаючи ні в чому не відділятися ні від його віри, ні від його вчення, ми сподіваємося заслужити на перебування в єдності в цьому спілкуванні, яке проповідує Святійший Престол, на якому покоїться, повністю і істинно, міцність християнської релігії". Ось що пише св. Максим Ісповідник про Папу: "благословенний Папа Святійшої Кафолицької Римської Церкви, тобто Апостольський Престіл, який від Самого Втіленого Сина Божого, і також від всіх святих соборів, відповідно до святих канонів і визначень, отримав вселенське і вище владицтво, владу, і силу зв'язувати і вирішувати над всіма Церквами Божими по всьому світу" (Maximus, Letter to Peter), in Mansi x, 692). У цих умовах Церква і прийняла догму про непомильність Папи, остаточно сформулювавши те, в що вона вірила всі попередні століття свого існування. Ця догма часто залишається незрозумілою, хоча в її формулюванні немає абсолютно нічого нового - нічого, у що Церква не вірила б задовго до її прийняття.
4.
Нерозривність Подружжя. Дуже просто – у Католицькій Церкві немає розлучення чи розірвання правосильного та довершеного подружжя. У Православних Церквах є практика знімати благословення з укладеного подружжя. У розмові з Ісусом про подружжя юдеї посилалися на те, що Мойсей в деяких випадках дозволяв чоловікові покинути свою жінку, на що Ісус відповів категорично: "Задля жорстокости сердець ваших Мойсей дозволив вам відпускати жінок ваших; спочатку ж не було так” (Мт. 19, 8). Дійсно, на початку так не було. На початку існування людського роду первісною Божою заповіддю для подружжів була нерозривність, котру Христос повністю відновив. Каже Христос: "…покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом… Що, отже, Бог злучив, людина хай не розлучає… кажу вам: Хто відпускає свою жінку – за винятком розпусти – і ожениться з іншою, той чинить перелюб; і хто ожениться з розведеною, чинить перелюб” (Мт. 19, 5-6, 9). Католицька Церква на підставі згаданих вище слів і іншої науки Ісуса Христа (Мт. 5, 31-32) створила основну тезу, яка каже, що важне і доконане подружжя є нерозривним. Однак, скаже хтось, , що в разі ламання подружньої вірності дозволене розлучення. Так само ці слова тлумачать інші віровизнання, тільки Католицька Церква не хоче відступити від своєї безумовної позиції. Написано в Євангелії св. Марка: "Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, – чужоложить” (Мк. 10, 11-12). Тут Ісус Христос не робить жодних винятків. Навіть гріх подружньої зради не дає чоловікові права покинути віроломну жінку, чи жінці покинути свого віроломного чоловіка.
Східні або греко – католики схиляються більше до вчення православної теології (фактично тому що вони православні у повному сопричасті з Римським Престолом), однак дотримуються догми про непомильність папи, непорочного зачаття та нерозривність подружжя – основні ознаки католицизму.
Основна різниця між Католиками-Православними та Протестантами: Окремо про
лютеранство тутПротестантизм, в більшості, виступає за спрощення та здешевлення культу, відкидає молитву за померлих, поклоніння Богородиці і святим, керівництво у Церкві (хоча свою владу встановила), немає Св. Сповіді, Євхаристії, Нерозривного Подружжя, Священства. На перший план богослужіння висувається проповідь, аже «Віра через слухання».
Протестантизм відкидає розподіл віруючих на духовенство і мирян — тобто кожен віруючий може звернутися до Бога без посередників тому кожен може проповідувати, створювати свої релігійні громади, провадити їх; тому що немає священиків та уділення ними святих Таїнств, немає проголошень правд віри, не має і духовного авторитету через свячення єпископів, наслідників самих апостолів через власноручне Рукоположення. Основною ідеєю протестантизму, сформульованою Лютером є заперечення того, що спасіння можна досягти добрими вчинками чи будь-якими людськими зусиллями. Натомість, спасіння досягається винятково вірою у викупну жертву Ісуса Христа, згідно з ключовим для протестантизму біблійним текстом — Еф.2:8,9: Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився.
мешканка » 16 квітня 2010, 10:39 
