Питання по богослов'ю та Біблії

[о.Мартин]

Згідно вчення Католицької Церкви, пекло уже існує - це догма віри. Там зараз же перебувають душі які відкинули Бога та через свої гріхи покарані вічним вогнем. Покарання в пеклі - вічне, тобто немає кінця. Це також догма віри.

Щодо Юди, католицька Церква не визнає його святим. Тобто католицька Церква не стверджує, що він перебуває в небі, і є взірцем наслідування Ісуса Христа; він обрав не ту дорогу. Юда свідомий свого гріха, не бажав знову прийняти любов Бога, він вважав себе вже непростимим. Його самогубство якраз це підкреслює.

[мешканка]

Слава Ісусу Христу, отче, скажіть будь-ласка, як розуміти стих із Біблії про гріх проти Святого Духа, "...що всякий гріх людині проститься, а хула на Духа Святого не проститься ні на цім світі, ні на тім". Що саме розуміти під "хулою" на Духа Святого. І чому саме цей гріх є настільки важким, що не заслуговує на прощення?

[о.Мартин]

Гріхи проти Святого Духа

1. Надмірна надія на Боже милосердя.
2. Безнадійність на Боже милосердя.
3. Противлення пізнаній правді християнської віри.
4. Завидування ближньому Божої ласки.
5. Закаменілість на спасенні упімнення.
6. Нерозкаяність аж до смерти.

Ці гріхи представляють стан душі людини, яка сама не бажає або відкидає Божу любов.

Бог хоче щоб всі люди були спасенні. На жаль не всі люди цього хочуть. Людина має вільну волю, кожна особа створена на образ і на подобу Божу. Бог шанує цей образ і подобу.

У чому полягає хула (гріх) на Святого Духа?

Хулою на Святого Духа, яка не прощається людині, називається гріх спротиву пізнаній Божій правді. Таку назву зустрічаємо в Катихизмі християнської віри серед переліку гріхів проти Святого Духа. Іншими словами можемо назвати цей гріх як наполегливий і свідомий опір Богові.

У цьому грісі людина не просто грішить, але й безупинно свідомо і наполегливо чинить опір Богові, який бажає її навернення на Божий шлях любови і правди. У цей гріх впали фарисеї і книжники, сучасники Ісуса Христа, цей гріх загрожує і людям наших днів.

Фарисеї і книжники відкидали все, що робив і говорив Ісус Христос. Їхньою реакцією на слова та дії Спасителя була не зміна поведінки, але, навпаки, підступні напади на Нього. Вони чули слова Христа, бачили чуда, зцілення і знаки, але не відкривали свого серця, хоч Дух Святий спонукав їх до навернення. Навіть тоді, коли знали (бачили ж бо і чули!), не вірили. Ось це і був спротив пізнаній Божій правді, це і була хула на Святого Духа.

Вороги Ісуса Христа наполегливо приписували чуда, які Він здійснював силою Духа Святого, нечистому духові Вельзевулу. Просвічений Святим Духом народ, який бачив незвичайні діяння Господа Ісуса, дивувався і мовив: «Чи не є часом цей [Христос], син Давида?» (Мт. 12:23). А книжники і фарисеї так не говорили. Вони, свідомо і завзято відкидаючи благодать Святого Духа, явлену наочно в чудах Ісусових, заявляли: «Отой [Христос] не инакше виганяє бісів, як тільки Вельзевулом, князем бісівським» (Мт. 12:24; пор.: Мт. 9:34; Мр. 3:22). Отже, замість прийняти Христові повчання і змінити своє життя, закам’янілі серцем юдеї все більше ненавиділи Божественного Вчителя, відкидали Благовість Господню.

Закам’янілість книжників і фарисеїв стала особливо явною, коли Ісус Христос воскрес. Навіть тоді вони відкинули Господа. Святий євангелист Матей свідчить, що після Христового воскресіння «деякі зі сторожі прийшли до міста й оповіли первосвященикам про все, що сталося. Вони, зібравшись із старшими та скликавши нараду, дали воякам досить грошей і звеліли: “Скажіть, що Його учні прийшли вночі й викрали Його, коли ми спали. А як почує це правитель, ми умовимо його, й він не буде вас турбувати.” Вони ж, узявши гроші, зробили так, як їх навчили. І рознеслася про це чутка поміж юдеями – аж по сей день» (Мт. 28:11-15).

У чому полягає різниця між хулою на Ісуса Христа і хулою на Святого Духа?
Буває хула на Сина Божого і хула на Святого Духа (пор.: Лк. 12:10). Перший гріх – це плід людської немочі, другий є явним відкиданням благодаті Святого Духа і Божого милосердя.

Різницю між хулою на Ісуса Христа і хулою на Святого Духа добре пояснює священик Костянтин Островський: «Буває, людина є зануреною в темряву невірства, і тому хулить Христа, але коли Дух Святий розвіює цю темряву, то людина кається… Тоді хула на Христа йому легко прощається. Але буває й по-иншому: Дух Святий розвіює темряву, і людині прояснюється істина, тоді людина стоїть перед вільним вибором: повірити Святому Духові, який указує їй істину, і тим пошанувати Його або відкинути Боже покликання, не повірити Святому Духові і тим похулити його. Така хула не прощається людині ні в цьому віці, ні в майбутньому з очевидної причини: людина свідомо і вільно (точніше сказати, свавільно) відкидає своє спасіння і неначе випереджує для себе Страшний суд» .

Чому всякому, хто скаже слово на Сина Людського, прощено буде, а хто скаже хулу на Святого Духа, тому не проститься вовіки (пор.: Лк. 12:10)?

Хула на Святого Духа вовіки не проститься людині тому, що цей гріх полягає у свідомому жорсткосерді й наполегливому відкиданні Божого покликання до любови, правди і святости та й, зрештою, до спасіння. Іншими словами, суть цього гріха в тому, що людина, бачачи Божу правду, любов, милосердя, терпіння, і навіть чуда, не просто не розкаюється у своїх гріхах, але навпаки ще більше грішить, робиться жорстокою і надалі піддається злу. Бог не прощає тим, хто свідомо і цілком добровільно бажає грішити. Свобода – цінний Божий дар, який з усіх творінь має лише людина, і Господь не відбирає Свого дару назад. Хочеш грішити – твій вибір, але пам’ятай, що гріх призводить до смерти, і то смерти вічної. Натомість покаяння відкриває двері вічного і щасливого життя кожному, хто увірує і щиро прагне святости. Немає покаяння – немає й прощення, нерозкаяний грішник – непрощений грішник. Тому-то й Катихизм християнської віри настановляє, що нерозкаяність аж до смерти – гріх (хула) проти Святого Духа.

На закінчення залишається заохотити всіх користати з допомоги Святого Духа, бо ж: «Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними» (Рим. 8:26). Нехай Святий Дух просвічує кожного з нас Божою правдою, надихає нас на добродіяння і допомогу ближнім, нехай спонукає нас все більше прагнути спасіння і святости, і нехай Господь, Животворящий Дух Святий, спочиває в наших серцях.

За матеріялами сайту «Католицька богословська сторінка»
(http://www.teologia.pl/ros/tr11-04а.htm)
http://dds.edu.ua/articles/2/slovo/2010 ... pirit.html

[christian]

Як правильно називається дрібнонарізаний хліб, який деколи виставляють після відправи біля престолу з іконами, які цілують після Служби Божої? Чи необхідна перед його споживанням спеціальна молитва? Чи може його споживати будь-хто? Чи є якісь умови, наприклад, необхідність сповіді, причастя?

[о.Мартин]

Дрібнонарізаний хліб, який деколи виставляють після відправи біля престолу з іконами, які цілують після Служби Божої називається Антидор.

Антидор — це частинки проскурки, що її в церквах роздають вірним при кінці святої Літургії. Антидор перекладається з грецької мови -"замість дару" Тобто, тим, хто не приймав Дари (Кров і Тіло Христове) в Святому Причасті, то замість них їм дається Антидор.

Для споживання не потрібно спеціальних молитов.

Споживання Антидору свідчить про з'єднання вірного з Церквою, навіть якщо він не приступив до св. Причастя (звичайний вияв єдності церковної). Тому Антидор споживають тільки хрещені, але немає необхідності Сповіді чи Причастя!

17 травня 1591 року Царгородський патріарх Єремія прислав грамоту київському митрополитові Михайлові Рогозі, в якій писав: «Доходять до нас вістки, ніби у вас, по закінченні св. Літургії не роздається Антидор, і вірні не цілують святих ікон. Від цього часу нехай надалі буде у вас, як і у нас, і нехай вірні приймають Антидор, а прийнявши, нехай цілують святі ікони».

Із скарги М. Д. Горленкової, дружини судді генерального, з 31 грудня 1758 року видно, що існував у нас звичай, що по антидор ішли перше чоловіки, а вже потім жінки: «…держась обикновенія малоросійського, что мужи передом жен ідут за антидором…» (Лазаревський: «Опис. Старої Малоросії». том III; ст. 139).

[christian]

Згідно вчення Католицької Церкви, пекло уже існує - це догма віри. Там зараз перебувають душі які відкинули Бога та через свої гріхи покарані вічним вогнем.

Що буде після Страшного Суду і навіщо тоді потрібно Друге Пришестя Христа, якщо Суд індивідуальний?

[о.Мартин]

Це вже питання правди віри!

Душа - вічна. Якщо в хвилині смерті, душа залишає тіло і цей світ, тоді вона входить у вічність. Вічність - це небо, чистилище або пекло.

Тому що душа не блукає після смерті, а входить зразу у свою особисту, справедливо заслужену вічність, цей "процес" називається індивідуальним судом. Судом керує ІСХС. Душа не можна уникнути такий суд. Немає куди втікати від Бога, Який є всюдиприсутній.

Вкінці світу, в часі Страшного Суду, усі наші вчинки стануть явними, і наш засуд разом з вироком також. Тому він і називається "страшним". Після остаточного справедливого вироку, душа радіє вічним життям у небі, або є засуджена на вічне пекло. Уже чистилища немає!

Можна перейти в небо зі стану чистилища, але немає переходу з пекла в небо.

Другий прихід Ісуса має остаточно і на всі віки завершити долю цілого людства. Новий Завіт нагадує, що люди ще будуть жити на землі в часі Другого Приходу. І в той час усі, що померли раніше разом із тими хто залишилися на землі разом підуть на суд... і в свою вічність.

Цікаво, christian, Ви якого віровизнання? До якої церкви ходите?

[christian]

Цікаво, christian, Ви якого віровизнання? До якої церкви ходите?

Я належу до УГКЦ; цікавлюся думками, поглядами інших православних християн. Для мене важлива єдність церков (я вибрав нік christian - християнин (якщо це вас цікавило)). Дай Боже, щоб нашому теперішньому Блаженійшому Святославові вдалося воз'єднати всіх християн.
На продовження теми хочу дати вам адресу з короткої лекції про вічність пекла, пекельних мук професора Московської Духовної академії Осіпова http://www.kyrios.org.ua/video/sermon/1 ... hnimi.html . Професор висловлює цікаву думку, що в Біблії зустрічаємо постійно слово вічність. Але вічність в ті часи не завжди означала нескінченність, це могло бути 50-60 років...
Ще хотів би запитати: Чи було проведення літургії в часи до розділення церков таким самим як і зараз? Тобто до розділення ще існував латинський і
візантійський обряд. Чи залишився латинський обряд в такому самому вигляді після 1054 року?

[о.Мартин]

Церковні обряди походять з Олександрійської, Антіохійської, Вірменської, Халдейської і Константинопільської традицій. Головними традиціями є: Антіохійська (до якої належать обряди Маронітів, Сирійців та Маланкарців в Індії), Олександрійська (Копти в Єгипті та Ефіопи), Сіро-східна (Халдеї та Сіро-Малабарці), Вірменська та насамперед багаточисельні групи обряди, які належать до "родини" Візантійської-Константинопільської традиції.

Обряд - це не тільки зовнішний вигляд служіння у храмі, чи різне вживання мови, співу тощо. Обряд - це більше! Це не тільки літургічний, а богословський, духовний і дисциплінарний спадок – різним щодо культури та історичних обставин народів.

В 11 столітті уже Церкви відрізнялися своїми обрядами. Крім Латинський і Візантійський "обряди" (тут точніше треба вживати слово традиція, бо обряд - це власність кожної окремої Церкви певної традиції. Наприклад Мелкітська Церква та УГКЦ мають обряди які належать до Візантійської традиції, однак, обряди цих Церков відрізняються літургічними, богословськими, духовними і дисциплінарними рисами) були і обряди Олександрійської, Антіохійської, Вірменської, Халдейської традицій.

Обряди "органічні". Тобто вони можуть змінюватись і змінюються, збагатчуються, відповідно до потреби часу. Правда, що будь-який обряд не точно такий самий як і був ще в 11 столітті. Навіть Латинський обряд не виняток. Щодо Візантійського обряду, обряди Грецької Православної Церкви та Московський Патріархат хоча належить до однієї Візантійської традиції, їхні обряди дуже відрізняються.

(Перепрошую, що так довго треба було чекати на відповідь... я був впевнений що відповів був на це запитання ще раніше))))

[christian]

(Перепрошую, що так довго треба було чекати на відповідь... я був впевнений що відповів був на це запитання ще раніше))))

Ви не повинні особливо виправдовуватися перед нами грішними. Дякую, що даєте пізнати Бога даючи відповіді на наші запитання.
Цікаві в мене виникло роздуми на рахунок того, що Господь пізнається серцем, серце необхідно піднести до Господа ("вгору піднесімо серця" з літургії). Деколи радять прислухатися до серця більше ніж до того що диктує розум, логіка, бо серце лежить ближче до Бога. Розкажіть будь-ласка детальніше, що мається на увазі. Чи це мають бути якісь душевні, психологічні переживання? Чи можна це пояснити на фізіологічному рівні (можливо серце відповідає за переживання, емоції) чи це є тільки духовна практика? На сучасному етапі розвитку науки нам відомо, що кінцевий електричний сигнал, який іде від органів через нерви, доходить до головного мозку і тоді від мозку виходить відповідна команда що робити (тобто в мозку вариться вся каша: він забезпечує наші емоції, світосприйняття, і без нього ми не були б тими ким ми є (звичайно в фізичному сенсі)). Серце (в фізичному вимірі) відповідає за перекачку крові. Допоміжіть зшити наукові дослідження з богословськими твердженнями. І цікаво як це стосується людей, яким зробили пересадку серця або яким встановили штучне серце (на сьогодні можливо і таке). Тобто роблячи підсумок: чи треба читаючи богословські фрази слово серце розуміти буквально чи тут розуміється щось глибше.