Донорство

[Apolloniya]

Слава Ісус Христу! Мене давно вже цікавить, як ставиться церква до трансплантації органів?

[о.Мартин]

"Немає більшої любові як віддати своє життя заради ближнього"

Донорство свідчить про великодушність серця та самовідданість любові. Це позитивна річ, якщо воно здійснюється щирим наміром. Однак Церква вчить, що тіло людини - "Храм св. Духа", тому до нього потрібно ставитись з пошаною, навіть після смерті (тому Церква здійснює обряд похорону тіла).

Донорство також має бути бажане та підтверджене особою ще за життя.

"Доктор теології, представник УГКЦ о. Ігор Бойко розповів, що Католицька Церква офіційно підтримує трансплантологію. Це, за словами отця, вважається доброю та навіть благородною річчю, коли людина може чимось пожертвувати для іншої потребуючої людини. І за життя чи вже після смерті врятувати життя інших. "Тут діє принцип солідарності, і Церква заохочує до жертовності, власне дарування органів, а не їх купівлю чи продаж", - наголосив отець Ігор. Але кожна людина, за його словами, повинна сформувати свою думку і сказати гідно, чи вона позитивно це сприймає і готова на такий крок чи ні. Також отець Ігор розповів, що в Європі кожного дня помирає 9 людей, які не дочікуються донорів, а в США- 20-25" (http://peresadka.org.ua/donorworld/1/x/73)


Трансплантація органів (Моральне Вчення УГКЦ)

248. Прогрес у медицині та поширення застосування трансплантації органів дозволяє сьогодні лікувати багатьох хворих, які ще до недавнього часу могли очікувати тільки на смерть, або, в кращому випадку, продовжувати своє болісне та обмежене існування.

а) Взяття органів від живого донора — дарування й безкорисливість

249. У разі трансплантації від живого донора виникає моральна проблема каліцтва фізичної цілісності самого донора. Дарування одного органу, навіть якщо це й не ставить під загрозу життя донора, завжди є безпідставним його каліцтвом.

Розвиток морального вчення Церкви стосовно цього питан­ня зазнало певної еволюції. З одного боку, маємо цілковито безкорисливий жест самого донора, який, керуючись благородними почуттями, жертвує своєю тілесною цілісністю, з іншого боку, виникає проблема раціонального пояснення само-каліцтва, добровільний акт якого заперечує обов'язок дбати про власне фізичне здоров'я. Вихід із цієї ситуації намагався знайти Б. Кунінґем, який ще 1944 року, коли трансплантація була в експериментальній фазі розвитку, запропонував розширення принципу цілісності: базуючись на позиції св. Томи Аквінського, який вважав особу частиною суспільства, Кунінґем допускав можливість пожертви особою задля загального добра спільноти (124).

250. Розширення принципу цілісності не може бути прийнятним, і це чітко дає зрозуміти Папа Пій ХІІ (125). Якщо будь-який орган не має сенсу сам по собі, а виконує своє призначення лише у організму, частиною якого він є, то особа має сенс і особисте покликання незалежно від спільноти, до якої вона належить, навіть якщо тут відбувається її самореалізація. Тому розв'язання цієї проблеми не можна шукати в сумнівній вартості підпорядкування добра однієї особи спільному добру; треба більше покладатися на відносини солідарності, якими керуються члени людської родини, а в християнській перспективі — на відносини любові та милосердя, які заохочують нас любити ближнього як себе самого (126). Отже, трансплантація дозволена відповідно до принципу солідарності, який єднає людей, а також принципу милосердя, який дозволяє «бути даром» для страждаючих братів (127). Під таким кутом зору можна виправдати наражання на смертель­ний ризик власного життя для добра ближнього, а також відмову від цілісності власного організму для допомоги ближньому у великій потребі. Якщо донор дотримується певних умов, дару­вання органів слід вважати не лише дозволеним, але й похвальним; при цьому варто брати до уваги моральний обов'язок, який ми несемо за життя ближнього і який, у поєднанні з відповідаль­ністю за власне життя, становить основу біоетики християнського напрямку (128).

251. Людина є єдністю тіла і духа. Хоч її духовний компонент суттєво відрізняється від тілесного виміру, вони є нероздільними у собі. Тому людина може показати свою глибоку й особисту ідентичність — свою виключність і неповторність стосовно розу­мової природи — лише через свою тілесність. Людське тіло становить вияв (епіфанію) самої особи, як про це каже також інструкція Donum Vitae: «З огляду на субстанційну єдність з нематеріальною душею, людське тіло не можна трактувати як просту сукупність тканин, органів і функцій, чи розцінювати на такому самому рівні, як тіло тварин. Воно радше є частиною особи, через яку вона проявляє і виражає себе» (129).

252. Кожна дія, скерована на людське тіло, не зупиняється лише на ньому, а охоплює цілу особу. Однією з фундаментальних людських вартостей є дарування себе для осягнення гідного людини добра. Людина справді може дарувати (частково або вповні) те, що має — тобто речі, якими вона володіє, але вона може також дарувати те, ким вона є , — тобто себе саму. З точки зору вартостей, найціннішою є людська особа. Виявляючи свою любов, ми можемо подарувати комусь багато речей, але жодна з них не зможе замінити нашої особи; хто очікує нашої любові, скаже: «я не хочу твоїх речей, я хочу тебе!» .

253. Отже, найбільший дар, який ми можемо зробити, є дар самих себе. Такий великий дар може бути виправданий лише прагненням зробити добро іншій людині, наприклад, зберегти їй життя або повернути здоров'я.

Під таким кутом зору безкорисливе дарування частини власного тіла (органів або тканин) для добра іншої особи, яка має в цьому гостру потребу, є не лише актом альтруїзму або щедрості, але також жестом, який повністю реалізує наше сповнене гідності людське буття. Таке дарування вважається справжнім виявом любові, оскільки ми віддаємо не просто щось власне, а щось із себе. На цьому ґрунтується перший етичний вислід, який недавно виокремив Папа Іван Павло ІІ, говорячи про трансплантацію: «Кожна практика, яка схиляється до комерціалізації людських органів або вважає їх одиницею обміну та продажу, є морально неприйнятною, оскільки через «предметне» використання тіла робить насильство над гідністю особи» (130).

254. Однак варто наголосити, що жива особа (донор) може дарувати лише парні органи, за умови, що це не загрожуватиме її власному життю: «Органи, які є одинарними, не можуть братися для трансплантації (за винятком ситуації, коли вони беруться від трупа, тобто з тіла напевно мертвої особи), оскільки це може призвести до смерті донора» (131).

255. Вбачаючи у принципі солідарності моральне виправдання дарування органів, для правильної оцінки конкретних випадків треба встановити деякі етичні критерії, які б поєднували принцип цілісності з принципом солідарності. По-перше, це нешкідливість і пропорційність (критерії, які оберігають фізичну цілісність особи), по-друге, свобода і безкоштовність (критерії, пов'язані з духовністю донора).

Перший етичний критерій стосується охорони життя та психо-фізичного здоров'я донора. Наприклад, якщо взяття кісткового мозку та переливання крові зроблено у відповідний час та правильний спосіб, то вони не мають шкідливих та постій­них наслідків, але коли у донора для трансплантації береться нирка, це, без сумніву, впливає на його фізичну цілісність. Нешкідливість слід розуміти не в абсолютному значенні, а радше як терпиму та раціональну шкоду: трансплантацію (взяття певного органу, тканин і т. д.) можна виконувати за умови, що донор легко перенесе неминучу заподіяну йому фізичну та психічну шкоду і матиме у майбутньому відповідну якість життя.

З критерієм нешкідливості тісно поєднується критерій пропорційності, згідно з яким шкода, заподіяна донорові внаслідок взяття у нього певного органу, має бути пропорційною до покращення якості життя реципієнта. Таким чином, немає сенсу позбавляти нирки особу (донора), для того щоб здійснити трансплантацію з дуже малою ймовірністю успіху, або брати нирку від здорової особи, щоб її трансплантувати людині похилого віку, яка страждає на серцеве захворювання.

Жест дарування має походити із свобідного вибору донора, його почуття солідарності та милосердя, а тому виключає будь-який примус чи спекуляцію.

б) Взяття органів від мертвого донора

256. У випадку взяття органів від трупа виникає проблема, пов'язана з вирішенням того, як розпоряджатися мертвим тілом людини, беручи до уваги, що його, з одного боку, не можна вважати скелетом тварини або звичайною неживою річчю, а з іншого боку — не варто порівнювати з тілесністю живої істоти.

Основний принцип вказує на те, що, дотримуючись обов'язку шанувати тлінні останки покійного як пам'ять про особу, яка існувала у цій тілесності і яка очікує на воскресіння тіла, труп, як вважав Папа Пій ХІІ, не є більше людиною. Однак, коли йдеться про взяття органів від такого тіла, виникає ряд моральних проблем, зокрема встановлення діагнозу смерті та задокумен­тована згода на трансплантацію.

257. Як стверджує Папа Іван Павло ІІ, одинарні життєві органи можуть братися лише з мертвого тіла. Це вимагає розгляду одного з актуальних питань, яке часто дискутується на різних форумах з біоетики і на яке вимагають дати відповідь суспільні кола. Йдеться про встановлення діагнозу смерті (132), тобто про те, коли особу можна вважати справді мертвою.

258. Опанування нових неврологічних знань спричинило сьогодні певну зміну в самому понятті смерті: відбувся перехід від розуміння поняття смерті як точної і раптової «події», що співпадає з припиненням биття серця і самостійного дихання особи, до поняття смерти, що розуміється як «процес», який відбувається упродовж певного часу, починаючи від «безповоротного моменту», тобто безповоротної дезінтеграції цілісності індивідуального організму, яка збігається з повним припиненням активності мозку.

Смерть особи є подією, яку переважно не можна безпосередньо встановити жодною науковою технікою або емпіричною методикою. Як відомо, від певного часу науковці при встановленні діагнозу смерті змістили акцент із традиційних серцево-дихальних ознак на «неврологічний» критерій, який значно краще дозволяє розпізнавати суцільне й безповоротне припинення мозкової активності (мозку, мозочка і стовбура головного мозку), що є ознакою втрати здатності авто-інтеграції будь-якого організму як такого.

Працівник служби здоров'я, який несе професійну відповідальність за встановлення діагнозу смерті особи, може спиратися на згадані критерії, які дозволять йому діяти в етично правильний спосіб і дадуть «моральну певність», щодо правильності рішення активізувати необхідні технічні процедури для взяття органів для трансплантації. Етичним моментом цієї процедури є наявність попередньо задокументованої згоди як самого донора чи його законних представників, так і отримувача трансплантованих органів.

259. Стосовно донора треба сказати, що правда про так званий зобов'язуючий вчинок, яким є дарування органа, вимагає його належної поінформованості щодо процедур, які включають цей вчинок. Якщо йдеться про донорство від живої особи, то її необхідно попередити про передбачену небезпеку для здоров'я і про те, що може очікувати її в майбутньому: можливі терапії і (або) застережні заходи, яких вона має дотримуватися після взяття органа. Крім того, потрібно виключити будь-яку форму психологічного тиску або ставлення умов особі — потенційному донорові на ґрунті моральних, емоційних чи навіть економічних критеріїв.

260. Якщо йдеться про взяття органів від мертвого тіла, то в цьому випадку особа повинна особисто й недвозначно висловити згоду на можливе взяття органів. Свою етичну вартість має також згода її законних представників у випадку неможливості дізнатися про попередній вибір покійної особи.

Трансплантація назавжди залишиться важливим фактором майбутнього медицини, що вимагає розвитку культури солідар­ности та дарування. Дарування і трансплантація органів мають високі етичні вартості: вони становлять особисте, а часами навіть геройське служіння на користь життя і можуть стати чудовою нагодою для вияву милосердя ближньому. З цього приводу Святіший Отець Іван Павло ІІ сказав: «Завдяки науці та професійності, жертовності лікарів та медпрацівників[...] для людства відкриваються нові чудові можливості[...] любити нашого ближнього в новий спосіб, кажучи євангельськими словами, «аж до кінця» (133)" (http://old.ugcc.org.ua/ukr/library/moral/22/)

[о.Мартин]

:) Бажаю всім щедрого Миколая!