А ми виписувались з пригодами. Коли в день виписки лікарка дала нам нам ту писульку на виписку, я так зрозуміла, що можна вже йти. Подзвонила до чоловіка, що я готова, він приїхав, я думала, що він принесе речі мені в палату, але тьотя на вахті сказала, що речі треба лишити внизу, і що я маю там вдіватися. Ну чоловік піднявся, взяв мої торби, я малу на руки та й ми пішли. А тьотя на вахті каже, ви куда?! Я кажу на виписку. Вона каже, з вами має медсестра виходити, інакше так виходить, що ви крадете дитину з роддома. Кажу, ніфіга собі, краду. Моя дитина і я йду додому! Нє, таки не пустила мене, мусила я назад з дитиною вертатися на той поверх, де лежала, питатися поміж межперсоналу, хто мене має вивести?! Ще півгодини пройшло, поки якась знайшлася і вивела нас. Я вже така зла була на той момент, ніхто ж не пояснював мені, як ті всі процедури мають відбуватися. А потім прочитала та медсестра ще прочитала ту дурацьку промову, як в загсі. Було якось зовсім тупо. Чого не можна то зробити, як в тому ж загсі, по бажанню. Хто хоче з оркестрами і гучними промовами, а хто тихенько без пафосу.
А про білизну, то я подбала сама, і взяла її з собою ще в пологовий, як раз щоб не було потім всякого
Зате прокололась зі штанами. Сказала брати мені мої звичайні джинси, бо мені здавалось, що я лишилась така сама, а насправді живіт ще не зовсім запав і штани на мені не зійшлися. Добре, що була куртка поверх, то видно не було, але я переживала, щоб не загубити штани по дорозі