Післяпологова депресія

mari » 08 лютого 2011, 00:43

http://www.mamusi.org.ua/index.php/pisl ... -depresija

Lesya » 31 березня 2011, 15:58

Щойно в газеті прочитала про смерть півторамісячної дівчинки. Вважають, що її задушила власна мати в стані післяпологової депресії. Сім"я вважалася щасливою і благополучною. Виховували старшу 4-річну дочку.
Страшно стало. Це ж з кожною жінкою таке може статися.. :cry:

Sawwku » 31 березня 2011, 16:00

післяпологова депресія??? сумніваюся. це більше схоже на щось типу психоза

Русік » 31 березня 2011, 16:18

ну взагалі-то "мудрі" журналісти так і написали "Післопоговий психоз".
Наскільки такий термін оправданий та має право на існування - то вже до Марі запитання.
А по цьому випадку знаю таке.
Після народження другої дитини за мамою почали помічати якісь порушення психічного характеру. Лікарі ніби-то щось прописали, тобто звернули на те увагу (або зараз так кажуть). Але перші тижні вдома з мамою та маленькою дитинкою завжди був ще й батько. Старша ходить в садочок. І коли татові вже треба було виходити на роботу, то вони запросили когось з родичів - побути з мамою і малечею. Але та родина не встигла приїхати... Що сталось - достеменно ніхто не знає.

Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!

Lilia » 31 березня 2011, 17:03

Дя-ааа, нам Марі вчора в школі якраз по темі цей випадок згадувала, бррр... Деталей, правда, не розказувала, але сама читала лекцію якось так строго - мовляв, з таким не жартують...

happymami » 01 квітня 2011, 00:53

А я чула (такі слухи ходилив маминій церкві, до працівників якої мала відношення дана матір), що вона народила кесаревим і при операції їй так на мозок подіяв наркоз. Кажуть, буцім його забагато дали. І тому почалася така реакція в голові. В любому випадку - страшно. Навіть дуже

flower » 01 квітня 2011, 09:11

В вівторок була в ЖК і якраз чула про цей випадок, бо ще одна така мамаша появилася схожа, якраз в моєї лікарки. Прийшла з чоловіком і зі сльозами заявляє шо втратила інтерес до дитини і несправляється з нею, мол відмовитись хоче. От і засів косіліум там, завідуюча і всі позбирались вправляти мозги. Я під кабінетом такі крики і стогони чула шо огого, ну то не тільки я чула а на пів поверху чути. Виявляється вона дуже хотіла завагітніти, сама сердечниця, мала 1й раз викидень, їздила ніби в Київ на провірки, і тут народила здорову дитину і ставиться вже як до ляльки то хочу то нехочу. Чоловік каже шо встає до тої дитини частіше ніж вона і все помагає а коли йде на роботу то вона істерику закатує, думає шо він її лишає... Ось таке то, дівчата! Така от історія. Тепер після попереднього випадку всі бояться....

Лігумінка » 12 березня 2013, 23:43

Після пологів в мене дуже був гарний настій, якась ейфорія, було багато сили, хоча мала розриви, шви, але якось на них не звертала увагу, всю любов і піклування віддавала дитинці. Коли прийшла додому з пологового будинку на п"ятий день після пологів в мене почалася депресія, але вона стосувалася лише моїх почуттів, до дитини ставлення не помінялося. Я без причини плакала, було сумно, важко на душі, шкодувала себе :cry:

. Цей стан тривав приблизно два тижні, вийти з нього мені допоміг чоловік, який мене дуже підтримував, піклувався за мене і дитинку, у всьому допомагав :aplo:

. Післяпологова депресія може бути в кожної, але дуже важливо, щоб жінку підтримували близькі люди, щоб вона не була зі своїми переживаннями на одинці.

**Iruska_2189** » 13 березня 2013, 00:43

ой, дівчатка, читаю ваші повідомлення і думаю, що не одна я така :cray:

. хоч маєму синочкові скоро 2 роки, але як згадую перші місяці після родів, то :dash:

.в мене скалалася така ситуація, що всю вагітність я була з чоловіком не разом, він працював в Києві, а я жила і працювала в Бережанах. він якраз перевівся в Тернопіль на роботу в середині травня, а в кінці травня я нородила, 2 тижнв побула дома і переїхала до нього в Тернопіль. жили ми спочатку місяць в гуротожитку,а потім знайшли квартиру і перебралися туди, факт в тому, що спочатку в нас там був в кімнаті тільки один диван...і більше нічого :scare:

. поступово ми почали робити ремонт, купляти меблі...а в мого чоовіка така робота, що його інколи сутками нема дома, і ще він почав був трошки випивати...коротше, наваилося все на раз :dash:

і мене почало трошки ... :cry:

. я весь час плакала...мене все нервувало, особливо чоловік і його ставлення до дитини...мене переслідувала думка, що чоловік не любить дитини, не приділяє йому достатньої уваги...в нас були такі серйозні сварки, що чуть до розводу не дійшло :cray:

(це тепер я розумію, що моє прискіпливе ставлення до нього було через депресняк післяпополовий, а тоді мені так було погано...що просто слів нема; я взагалі дивуюся, як він мене ті 2-3 місяці витримав :=):

)але дякувати Богу за його підтримку і за желізне терпіння мого чоловіка - з часом все пройшло, і тепер спостерігаю за ставленням чоловіка до малого і навіть деколи починаю ревнувати (по доброму) :clapping: