Ранні відчуття в післяпологовому періоді

[mari]

Як ви відчували себе в перші місяці після пологів? Чи справдилось те,що казали про те,шо жінка відчуває себе як зомбі чи як кімнатна рослина,яка ніде не виходить і нічого не може зробити?З Вами таке було?І як справились?

[Melisa]

В перші місяці я ще не усвідомлювала, що я вже стала мамою, і що оте Янголя біля мене - моє. Все відбулось так швидко, що інколи здається, ніби це був сон. :) Скажу, важко було, особливо психологічно. Не можу однозначно відповісти, чи це була післяпологова депресія, чи наближене до неї явище. По-всякому було. І сміх, і сльози, і якесь відчуття незрозуміле... Добре, що сестра мене дуже підтримувала. За кожною дрібничкою я дзвонила до неї. І досі інколи телефоную. Розмова з нею, це не лише одержання відповіді на питання, а й психологічна підтримка. Після такої розмови я набираюсь впевненості і оптимізму. Дякую Богу за те, що вона у мене є. :oops:
А на днях мене вже потішила подруга, яка має народжувати через місяць, що буде до мене телефонувати по всякому поводу. Так що, щоб я готувалась. От я і готуюсь. :D Хочеться бути такою ж опорою для неї, якою є для мене моя Наталочка.

[Liza]

з нами в перший місяць після народження малого жила моя мама. вона робила майже всю роботу по дому, поки чоловік був на роботі. фізично це мене підтримало, але психологічно - в мене бували нервові зриви, бо нам з нею важко нормально спілкуватися довгий час. вона, бувало, дуже некоректно поводилася якраз тоді, коли я годувала сина (із моїм фанатізьмом до ГВ я це дуже важко переживала, бо ненавиджу негативних заважаючих факторів, котрі виникають тоді, коли я годую дитину). з іншого ж боку напевне її фізична підтримка допомогла мені якось м"ягше почати іноді відчувати себе ніким і нічим, як то зараз буває.
зараз уже 1,5 місяця, як мама від нас поїхала. з одного боку мені психологічно легше, бо мамина знервованість не давить на мене щодня, але фізично важче, бо більше тепер приходиться виконувати домашніх справ (на щастя, чоловік взяв на себе кухню). з іншого ж боку часом відчуваю себе апаратом для годування дитини і дико хочеться часу для себе, романтики, як у передвесільний період, виходити трохи у світ (на довго не зможу - не лише серез ГВ, але й тому, що навіть коли вдавалося вийти в магазин чи в банк шось там оплатити, то починала скучати за дитятьом) і всьо такоє.

[Melisa]

виходити трохи у світ (на довго не зможу...

Для цього існує слінг. Якщо Ви ще не пробували - раджу. дуже вигідна штука. :)

[Liza]

знаю.
пробували.
але я маю на увазі зовсім-зовсім особистий час.

[Melisa]

Ну, тоді з цим прийдеться трішки почекати. Бажаю Вам терпіння. Повірте, цей час злетить так, що й не встигнете оглянутись. Мені й досі не віриться, що скоро моїй доці рік. Здається, ще недавно рахувала дні, коли буде три місяці, а тут вже рік на носі. ;)

[Natalinda]

Я дуже рада, що після народження синочка ми перебралися до моїх батьків, єдине що мене не радує, то це те що це тимчасово. Чоловік хоче жити окремо. Мама в мене золота: за два з половиною місяці я не почула від неї жодного нарікання, жодного повчання, жодного невдоволення. Сказали не допоювати дитину - не допоюй, не хочеш дурника давати - не давай, не хоче пеленати - будь-ласка. Я не роблю нічого окрім годування дитини і прасування речей (всіх, не лише дитячих), ну і ще є невеличкий підробіток на дому. Відчуваю себе прекрасно, дитину готова годувати хоч круглодобово, в світ практично не тягне. Дуже рідко зціджую молочко і залишаю синочка на три-чотири години, щоб поїхати з чоловіком у справах.
Чесно кажучи не уявляю як ми будемо жити окремо, хоча до цього жили так 2,5 роки,. та це було без дитинки.
Бажаю всім відчувати себе прекрасно! Тішитися своїми ангелятками-малятками! Знаходити час на все-все-все!

[гра з вогнем]

Як ви відчували себе в перші місяці після пологів? Чи справдилось те,що казали про те,шо жінка відчуває себе як зомбі чи як кімнатна рослина,яка ніде не виходить і нічого не може зробити?З Вами таке було?І як справились?

не саме так. але зраз я не пам'ятаю перших днів дома з малюком. все як в тумані. тільки окремі спогади. добре, що фото є :)
було важко і, можливо, багато що робилося на автоматі.

але ми почали виходити з малюком менш ніж за тиждень після народження. з двох місяців ми вже могли активно відповічати. а десь з півроку, при планувані відпочинку нас уже не зупиняло те, що є маленька дитина. адже все можна робити разом.

[Oksana]

а мене післяпологова дипресія якось обминула... :) Можливо просто тому, що не було часу на неї :D
До двох місяців я з дітками справлялась абсолютно сама. Чоловік помагав звичайно, але коли був на роботі, то я справлялась без сторонньої допомоги :) Моя мама і свекруха тоді всім казали, що ну немає в чому їй помагати, справляється! Моживо це тому, що дітки були спокійні. Вже десь між 2-3 місяцем стало складніше. Доця стала дуже неспокійною. Але рівно в 3 місяці плачі без причини припинились і все стало на свої місця :) Правда тепер мені таки помагають, на сам період годування, і заколисування. Так як вони ще з малечку все хочуть робити одночасно, і їсти і спати :) Тому тепер якщо хтось є дома, то бавить одного, а я тим часм займаюсь другим :)
І на роботу мені за весь цей час ні разу не захотілось :) Як на мене це вже перший признак того, що дипресія мене оминула :D

[Melisa]

І на роботу мені за весь цей час ні разу не захотілось :) Як на мене це вже перший признак того, що дипресія мене оминула :D

ООООО, і я такої ж думки. Як би там не було, чи гірко, чи смішно, проте все минуло. На роботу точно не тягне. І от я, зараз, дивлячись на свою доцю, котрій вже повноцінних 11 місяців, думаю: "А чи не пора задуматись над тим, щоб КУПИТИ братика для Веронічки?" :D