Ми живемо з батьками (моїми).
І мені дуже подобається, коли вдома нікого нема. Ми з малим тоді все встигаємо - і прибрати, і попрати, і їсти зробити.
Коли ж хтось є - то починається "А забери його!!!", "Ромчик, а де мама? Ромчик, йди до мами...". На кухні нема як розвернутися - але ж бабуська (моя мама) хоче, щоб їй помогли. Але і щоб з малим хтось погрався (ну яка дитина буде гратися в мячик, коли можна похлюпати в тазіку з бараболями???). Коли я чую оте "а де мама" - то вже починаю псіхувати :evil: . Малий чемний, слухняний - з ним можна все зробити, ну от чим він мішає???? Ну не хоче він на маму дивитися, надивився вже, йому інше теж цікаво. Тому ввечері ми нічого не встигаємо. І на вихідних теж.
Але, з іншої сторони - я спокійно можу півгодини провести в душі і ніхто до мене не буде вриватися і розхлюпувати воду. От зараз ми хворіємо - а за хлібом є кому сходити.
Та й як не як, а мабуть би скучно було самим?
Але мені страшенно хочеться своєї ну хоч квартироньки маленької...
А у вас як? Вам як більше подобається? А може в когось був досвід і з батьками, і самим? Як краще, га?