Родинний форум "Сімейка"

Мій чоловік був зі мною на пологах. І я з цього приводу була рада. Я його не примушувала. Коли була вагітна я його запитала чи він буде зі мною коли я буду народжувати. Він погодився без умовлянь і переконань. Я була дуже рада, що ми пережили це разом. Я вважаю,що це найпрекрасніший момент в житті. Він був дуже радий, що побачив народження донечки. І потім коли вийшов у приймальне відділення повідомити моїй мамі і моїй свекрусі, що вони вже стали бабцями, навіть переконував якогось чоловіка прийняти участь у партнерських пологах, бо він вагався.

Ой, читаю так і згадую..яке щастя що на родах була моя мама. бо я така що муж був рівно пів години як тільки приїхали і поки не приїхала мама то він стояв ...і я подумала що толку з нього буде мало тому обмін був на маму. але і з неї не сильно була поміч, обпилася гідезипаму, і ходила і молилася, я тільки нервувалася що вона не так масаж поясниці робить...ну така вже я є свиня. то добре що була знайома акушерка то все робила вона. Але я дуже щаслива що була не сама, просто так мені було спокійніше і я знала що вона мені вмерти не дасть, вона така що підняла б пів тернополя. Однозначно треба йти і не так важливо щоб це був чоловік, бо більше душевно я близька з мамою то тому була з нею. Муж не в обіді.
А так треба дивитися по ваших стосунках, по бажанню, та просто має бути Потреба..а не забаганка.

Мій чоловік шось зразу не дуже хотів іти, все казав, що ще подумає. Але вже ближче до того визрів і свідомо пішов. Потім казав, що зовсім не страшно, але не думав, що то буде так виснажливо (і для нього ). А я спершу теж не знала, чи треба мені там буде чоловіка чи ні (думала, що вся його місія буде тримати мене за руку, і казати, що все буде добре ), але вже після зрозуміла, що таки треба було і дуже. Рада, що ми були тоді разом.

Я нікого не хотіла б,крім чоловіка.Навіть не знала,що мама може бути ближча в когось.
Ми були разом від початку до кінця,чоловік не панікував,хоч може і переживав,бо все було не так легко,але не показував.Нагадував як дихати,масажував спину,давав водичку попити,рушник мокрий вкінці давав,я ним лице протирала.Постійно був поруч,тримав за руку і старався бути оптимістом.Та й рахуються з породілею більше,коли є чоловік-менше підвищують голос(бо і таке часто є),все якось цивілізованіше.Чоловік може краще прослідкувати,що колять-капають і для чого.
В нас все тривало 17 год,то,напевно,жодна лікарка коло мене так довго не сиділа б.
Тому я тільки ЗА партнерські пологи!!!Але ми до них давно були готові,тобто-чоловік був готовий і свідомий

я дуже підтримую партнерські пологи. Мій чоловік на перших пологах був зі мною, навіть ні разу в коридор не виходив)), дуже мені допомагав- масажував поперек під час перейм, потім всір друзям розказував що на погоги треба йти з жінкою обов'язково. І дуже шкодує що не був на других пологах- бо був на той час в іншомі місті,і невстиг приїхати (навіть я не встигла до роддому - але це вже зовсім інша історія )

Мій чоловік теж був разом з нами від початку і до кінця. Я б сама з тим всім не справилась. Спершу він чуть вагався чи йти, але бачив, що то мені реально потрібно і пішов. За весь час, відколи почалися схватки (десь 9 годин) то нічого не їв і практично не пив. Після того всіх переконує йти на пологи разом :)
Читаю попередні дописи, дуже схожі. Таке враження, що чоловікам подобається процес народження дитини і вони це переживши всіх агітують. Я дуже рада, що світові погляди і в нашому випадку і в Україні в цьому питанні змінилися по відношенню до минулих років і партнерські пологи набули такої відкритості, популярності. Я двома руками ЗА!

Ми з чоловіком недавно народили донечку. Пишу "ми", бо ми ніби дійно разом народжували. Перейми тривали 16 годин. Я вкінці просто падала з сил. Якби не чоловік, то напевно зійшла б з розуму від болі. Він і поперек масажував, у заговорював, і всякі пози пропонував, і воду давав попити. Боявся від мене відійти, то як захотів в туалет, то бігом біг туди і назад. Вже при потугах ноги мені згинав вище, а потім голову піднімав і підбадьорював.
До речі, ми до партнерських пологів готувалися: ходили на лекції у школі материнства і дивилися всяке відео. Каже, що чоловікові обов'язково треба бути поруч. Я його після цього ще більше кохаю!

Ми теж з чоловіком пів року тому народили синочка, народжувала я недовго, в першій ночі приїхали в лікарню, о 9:00 зайшли в родзал пів десятої синочок вже лежав у мене на грудях. Що стосується партнерських родів я за, та лише в тому випадку коли ваш чоловік сам хоче приймати в цьому участь. Ато коли це лише ваша ініціатива то в кращому випадку він просто вам нічим не допоможе, а в гіршому допомогати прийдеться йому. Хоча правду кажучи я дуже щаслива що чоловік був поруч, употрібну мені мить він зцмів тримати мене за руку, а у момент коли дитина народжується для мене це було найголовніше. Курси ми не відвідували, лише читали статті, дивилися відео і спілкувались з гінекологом, а також з парами які вже мали такий досвід.

Чоловік був зі мною на пологах. На початку вагітності я хотіла і просила, не наполягала, щоб він був поруч, хоч особливого ентузіазму в нього не бачила. Десь в середині він, наслухавшись трошки від знайомих, був не проти, та конкретної відповіді не давав. До кінця вагітності я не хотіла, аби чоловік був на пологах, але він остаточно вирішив, що іде. Ми відбули всі заняття в школі материнства, дивилися відео, вчилися разом дихати. Під час пологів (я би сказала, що досить швидко народила, бо в пологовий ми приїхали десь 1.00 - 1.30, а о 3.45 донечка була в мене на грудях) він навіть заставляв посидіти на м'ячі, як нам показували, але це мене дуже дратувало, бо легше не було. То саме в цьому моменті, бо він майже заставляв мене таки сісти, і переконав , але я вперто не хотіла. Все решта мене задовольняло і не дратувало. Подавав воду, не відходив ні на мить від мене, тримав за руку. Розмовляв з лікарями, питав, що роблять і для чого. Одне слово, мені було приємно і спокійно від того, що він був поруч.
Хоч до кінця не знаю, чи це був сильний стрес для нього, чи так собі. Бо вже як народилася доця, він сів на ліжку, покотилися сльози (пологи були досить важкі, хоч і швидкі), і дивився в одну точку на стіні... Зараз каже, що якби народжувала знов, то йшов би ще...

Другу дитинку народжували також разом з чоловіком. Але цього разу все було якось легше і простіше (хоча схватки були набагато болючішими), народжувала я в день, світило сонечко. Чоловік масажував поперек, тримав мене за руку, допомагав як міг, а коли народилася донечка, чоловік сказав, що ми народили так швидко і просто, ніби вийшли в місто погуляти.