Кожен каже, "хай вчаться, тільки не на мені". А на кому тоді?
В мене раз була пацієнтка-скандалюга
на операції (стоматологія), то я чуть на вмерла, поки її зашила. Але таки зашила, майже ідеально (про що вона ніколи не здогадається, бо не може там побачити, а відчуття у всіх однаково добрі після заживлення), але треба було їй паніку піднімати, мене з інструментами в руках стресувати?
Будучи студенткою, повинна була навчитись приймати пологи, на випадок, якщо в мене в кріслі в когось почнуться стрімкі пологи. Не вдалося, в момент, коли я мала це побачити і навчитись, всі казали, "хай вчиться не на мені, хай дивиться, але не на мене". Так я і не вмію цього робити. Якщо в когось, на дай Боже, в мене на прийомі почнуться пологи, я нічим не допоможу. І це не моя вина, не лінь і не недбальство, як може потім здатися з боку.
Добре, що мудра викладачка дозволила нам подивитись кесарів розтин, то мусили ховатись і заходити в операційну, тільки коли породілля вже була під наркозом.
Зато, тепер я знаю, що робити, якщо в пацієнта під час такої операціїї зупиниться дихання.
Не побачила би, то би і не знала, звичайно.
Я дозволяю себе дивитись майбутнім лікарям, бо це лікарі моїх майбутніх дітей. Немає чого встдатись - в кожного з нас є тіло, всі доволі схожі, з кісток і мязів, кров ні в кого не голуба і стрази не просвічують.
Єдине, що особисто мене б не влаштувало, це втручання студента в момент, коли боляче, а його втручання ще збільшує біль. В інших випадках- будь ласка.