Ну... як тобі сказати. Старалася )))
Майже всі перейми таки передихувала - ставала, пардон, раком, спершись на ліжко і дихала. Легші перейми (відносно, звичайно, легші) передихувала глибоко. Коли пішла жара - дихала по-собачому (при чому якось так різко перейшла з одного дихання на інше, що Андрій аж злякався, чи мені нічо не сталося
). А коли пішли вже потуги, то я кричала, розуміла, що правильніше було би передихувати, але легше (морально, мабуть) було кричати - от я і не стримувалася. А потім, коли шити почали - то взагалі дала собі волю
Правда, шили по живому, поки я не попросила бризнути обезболююче якесь. Але воно і так боліло. Горла все ж не зірвала ))))) Але тужилася, як мені здається, тим разом грамотніше