Моя перша вагітність була подарунком долі, дуже сподівалася на двійню (в моїй та чоловіковій родині по лінії татусів були двійні). Вдруге хотілося народити з проміжком 10 місяців , щоб була якомога менша різниця між дітками, та народила аж через 2 р.9міс. Третя дитина мала бути обовязково, так мені мріялося з дитинства про ідеальну сімю, до того ж на підготовці до вінчання священник наголошував, що подружжя дає згоду на численне потомство, а це, як він вважає, мінімум троє дітей. Втретє вдалося завагітніти аж через 1,4 р. (25 місяців не було місячних)).
А щодо статі дітей, то тільки за третьою вагітністю було бажання, що це має бути дівчинка. Вперше завагітнівши, чоловік дуже хотів сина Йосипка, мені було байдуже, лише б все добре. За другою дитиною на УЗІ лікарі говорили постійно, що хлопчик - також добре, бо всеїдно хотілося трійко діток, тому казали, що втреттє будемо працювати над дівчинкою. Але лікарі помилились і в нас народилась дівчинка. Наче є комплект - син і донька Та саме за третьою дитиною дуже хотіла дівчинку, щоб була коліжанкою для сестрички, бо з сином вже виходить 5 років різниці, а це на власному досвіді, для різностатевих діток забагато.
Тепер, вибираючи імя для сестрички, мій синок все жаліється, що у його сестер буде і братик і сестричка, а в нього тільки сестрички. Вже робить замовлення на братика