Родинний форум "Сімейка"

Ось, розмовляла сьогодні з подругою. В неї є хлопчик років трьох, і, ось, недавно народилась двійня. Каже, що з першою дитиною спочатку було дуже важко - перший місяць взагалі як в тумані, нічого не пам"ятає. А з народженням двійні - набагато спокійніше і простіше. Навіть в"язати встигає :). Це при тому, що тато в них може відлучатись по роботі на місяць, бабусі приходять тільки іноді, і не користується слінгом. Каже, що інше налаштування, знаєш що очікувати після других пологів. Між іншим, годує грудьми обох.
А як у вас? Друга дитина - легше призвичаїтись? Від чого то залежить?

Мені все таки з двома було важче. Але в мене з малим по здоров'ю були проблеми. І ще з малим в мене з'явився доступ до інтернету, почала читати різні сайти про природній догляд за дитиною, і тому в мене ніби все було по-новому. Хоча я і малу висаджувала, носила в слінгу, годувала грудьми і под. Але з малим було все інакше. Ну ще від дитини багато що залежить. А ще між народженнями двох діток мама має зробити паузу. Маю на увазі, хоча би на вихідні десь з'їздити без карапуза. Хоча би раз.
Хоча маленька різниця між дітьми це класно. Чим старше стають, починають вдвох гарно гратися.
Гарна різниця між дітками три рочки, на мою думку.

ой, Оленко, як в чому...
Я теж першу дитину перші 3 місяці не памнятаю і себе не памнятаю з нею))) З другим малим все дійсно легше і не знаю чому. Він просто інший. АЛЕ... Дуже важео пояснювати старшій, шо молодша дитина - не іграшка. Вона його обіймає занадто сильно, любить так шо аж зуби їй зводить і вона від надміру любові може щипнути, крім того, вона ще багато чого не розуміє, шо він не ходить, не говорить, не їсть все підряд, шо йому мілкі іграшки не можна... Важко в тому плані, що тре постійний нагляд, якшо вони вдвох залишаються і тре бути до обох однаково люблячою, шоб не було ревності. Але коли вона починає "мучити" малого, то не розуміє, чому я кажу шо не можна і всьо такоє. 3 роки різниці - як мінімум. То моя думка

Оленка, а та твоя знайома не на Алясці живе?


Мені з першим було не надто важко (слінги - наше всьо), хоча по класичних мірках мам на вигулках він був не спойкійним карапузом - хотів весь час на ручки і в колясці хіба спав по 20 хв :)

Зараз мені класно - малий чудесна чемна дитина, але я завжди беру його на руки, коли він просить і т.д.

Зараз я б на другу дитину не наважилась (а якщо раптом "наважусь", то власноручно зроблю вазектомію одному мужчині....), я просто не уявляю, як можна пояснити 1.5-2 річній дитині, чого я не візьму зараз його на руки, а братіка при цьому беру, чого не можна братіка тиснути/бити/кусати.

А на рахунок того, що граються разом, то як в кого :) Ми з братом погодки, більше билися, ніж гралися. А раз так файно гралися, що брат ногу поломив (вчилися стрибати зі стільців. Я вчила, а як же.)

Мені здається, що дійсно треба ну хоча б три роки (я за всі 5).

Тоді з другою дитиною легше, бо мама спокійніша :)

Кавалок статті психолога про деякі нюанси з двома дітками. Вся стаття тут - http://te.20minut.ua/news/151996. Називається "Як підготувати дитину до того, що невдовзі у неї буде братик чи сестричка"

Непросто можуть складатися стосунки між дітьми з різницею у віці один-два роки.
— Коли народжується молодший, а старшому немає й трьох років, він сам ще потребує багато уваги, - нагадує пані Світлана. - Три роки - це та пора, коли маленькими кроками треба вибудовувати свою відстань із мамою, це перше від'єднання від неї. Воно само по собі непросте, а коли є молодша дитина, старшій ще тривожніше: "Я тільки-но зліз з колін, а мамині коліна вже зайняті!".
Трирічна дитина, з одного боку, хоче бути хоч трішки самостійною, а з іншого, їй здається, що як тільки вона віддалиться від мами, та про неї забуде, бо зайнята молодшою. Тоді старша стає вередливою, неспокійною, часто і довго плаче, нічим не цікавиться - тільки б "збити" меншу дитину з маминих рук.
— На прикладах своїх пацієнтів переконалась, що найкраща різниця між старшим та молодшим - це чотири-п'ять років, - каже Світлана Кухарук. - Тоді й контакт між дітьми добре встановлюється, і кожна дитина встигає подорослішати.
Діти ж із меншою різницею у віці "дихають одне одному у спину". У них конкуренція закладена від народження. Часто їх одночасно віддають до школи. При цьому старший хоче почуватися старшим, хоч щось краще вміти робити. А молодший зазвичай від нього зовсім не відстає.
- Бачила навіть приклад, як хлопчики мірялися взуттям. І коли в молодшого нога виявилась більша, це була для них подія на весь вечір: "Тепер я перший - в мене більша нога!", - посміхається пані Світлана.

З другою дитиною інакше, ніж з першою... діти-такі самі, але сприйняття мами змінюється. З"являється спокій, впевненість... і постійне відчуття, що десь таке вже було(дежавю) ;)

Стільки в мене в голові *за* і *проти*.А наважитись я ще неможу.Не готова.Ніби тільки в світ вийшла,на роботу.
Мамусі в яких є двоє чи троє діток.Як ви наважились?Чи не було страшно?
В мене ще такий страх типу.Як розділити любов на двох дітей?

Страшно було...але страх пройшов із народженням дитинки... коли бачиш те маленьке сонечко, притискаєш до грудей то не розумієш, як можна було її не хотіти, як можна було боятись... відчуваєш таку глибоку любов і радість що вже не залишається місця для інших почуттів.
А ділити любов не треба...з появою другої дитинки-любов не ділиться а примножується.

Такі страхи напевно є у всіх, хоч більш-менш, відповідальних мам. Коли дізналась про другу вагітність, то в мене була паніка. Тепер за це страшенно соромно перед донею :oops:
Любов не ділиться, але і не можу сказати, що примножується, а просто народжується в серці така ж сильна, як і до першої дитинки.
Якщо чесно, якщо б доня не вирішила народитись так швидко після братка, то я відкладала би це невідомо доки. І це була б помилка.

аналогічно. Друга вагітність не планована. Спочатку - страх. А тепер - щастя в міліон раз більше, ніж було до того. Любиш діток якось більше. Теж думаю, що відкладала би надовго