Liza, я коли була вагітна другою дитинкою, теж так думала : "Ну хоч би через два-три роки завагітніла, і різниця між дітьми була би більша, і мені було би легше..
". Але ж в нас, жінок, як на мене, ніколи не було і не буде ідеального часу для того, щоб вагітніти - завжди якісь справи ще чекають, якісь плани, повно роботи, то ще на відпочинок би з'їздити, собі час приділити, і вже так привикла спати по ночах, і підгузники не потрібно міняти, купати кожного дня також не треба, не говорячи вже про матеріальну сторону питання - спробуй зараз двох дітей вдіти, собі вже не зайде щось таке купити, як раніше, а ше як нема де жити.. А дні, місяці і роки - то летять, і все важче стає зважитись..
Я завжди хотіла двох діток, можливо, із трішки більшою різницею у віці, і звичайно тоді, коли би вже хоча б мали власне житло (а не зйомне, як зараз), але все нам дано тут не просто так, і я безмежно вдячна Господу за своїх дівчаток! Значить так мало бути, бо мені здається, я б теж затягнула з другою :grin: До того ж дітки, в яких є братики чи сестрички виростають не такими скупими та егоїстичними, вони більш чуйні та добріші! Не уявляю себе зараз без сестри (різниця рік і 8 міс.) - це така підтримка, допомога, і просто найкращий друг! Мамі також було з нами нелегко, всяке бувало, але ні разу не чула від неї "мати би одну" чи щось подібне. Моя думка зараз така: не варто робити надто велику різницю у віці - краще вже вибавити двох, при цьому старатися приділяти старшому на початках трохи більше уваги, щоб не виникало забагато ревнощів, а потім вже спокійно драпатись кар'єрною драбиною, ніж постійно гризтися думкою чи треба нам взагалі друга дитина, і як треба, то коли?
Задумайтесь над тим, що всі ми не вічні, і коли вас не стане на цьому світі, то ваша дитинка вже не буде сама, вже буде рідне плече! ;-)