оце маючи свого ріднесенького Ромасика я починаю розуміти, що для того, щоби полюбити і повністю прийняти дитину в своє серце, то зовсім не обов'язково її народжувати
Я це не заперечую,але шо не кажіть шо своє,то своє.і я поки що на 100% не можу стверджувати,що змогла б полюбити усиновлене як рідне.
Я не проти усиновлення,також задумуюсь,вірніше я точно б когось взяла,якби мене доля звела,підкинули чи десь пересіклась і шось мені йокнуло,шо то має бути моє,а ходити по дитбудиках шукти ,вибирати для мене зараз і не дуже вчасно і не дуже доречно,і психологіно важко,бо шкода всіх і всіх би хотілось забрати.Але маленьких дошкільного віку.Бо була кілька раз в інтернаті де вже школярі та підлітки ,то там мені шось нічого не йокало.